Малюк Цахес - Ернст Теодор Амадей Гофман

– Vous êtes un grand[243] йолоп! – гримнув на нього князь, холодно мовив гофмаршалові: – Dormez bien![244] – і подався до замку разом з камердинером, що пішов за ним.

Гофмаршал, спантеличений до краю, лишився на місці.

– Рибальська хатина… майстер Абрагам… Dormez bien… – промурмотів він і вирішив негайно поїхати до канцлера, щоб обміркувати з ним цю незвичайну подію і по можливості визначити, які наслідки вона може мати при дворі.

Майстер Абрагам провів князя аж до кущів, у яких стояли гофмаршал з камердинером. Звідти він вернувся назад згідно з бажанням князя, який не хотів, щоб його побачили в товаристві майстра з вікон замку. Ласкавому читачеві відомо, як князеві пощастило зберегти в таємниці свій приватний, секретний візит до майстра Абрагама в рибальську хатину. Але, крім камердинера, ще одна особа підслухувала князя, хоч він про те й гадки не мав.

Майстер Абрагам був уже майже біля своєї хатини, коли назустріч йому з вечірнього сутінку, що вже густішав на стежках, вийшла радниця Бенцон.

– О, – мовила вона, гірко сміючись, – князь просив у вас поради, майстре Абрагаме! Ви таки й справді опора княжого дому, і батькові, й синові передаєте свою мудрість та свій досвід, а коли добру пораду дати важко чи взагалі неможливо…

– То на цей випадок, – підхопив майстер Абрагам, – є радниця, власне, єдине препишне світило, яке осяває тут геть усіх і під впливом якого тільки й може існувати і сяк-так коротати своє непомітне життя бідний старий органний майстер.

– Не жартуйте, – сказала Бенцон, – не жартуйте так гірко, майстре Абрагаме, світило, що так препишно осяває тут усіх, може швидко пригаснути, а потім і зовсім зникнути з обрію. Це замкнуте родинне коло, яке мешканці нашого містечка та ще кілька десятків людей, крім них, звикли називати двором, здається, сколихнули вкрай дивні події. Квапливий від'їзд нареченого, якого так палко очікували… Небезпечний стан Гедвіги… Справді, все це мало б дуже пригнітити князя, якби в грудях у нього було серце, а не камінь.

– Ви не завжди були такої думки про князя, пані раднице, – перебив її майстер Абрагам.

– Я не розумію вас, – сказала Бенцон зневажливим тоном, кинувши на майстра пильний погляд, і швидко відвернулася.

Князь Іреней, відчуваючи глибоку довіру до майстра Абрагама і навіть визнаючи за ним духовну перевагу, відкинув усі свої князівські сумніви й вилив душу перед майстром у рибальській хатині, а на всі зауваження Бенцон щодо тривожних подій цього дня відповідав мовчанкою. Майстер знав про це, тому його й не вразило роздратування радниці, він тільки здивувався, що Бенцон, завжди така холодна й замкнута, не зуміла його приховати.

Але радниця, видно, була дуже стривожена тим, що монополія в опіці над князем, яку вона присвоїла собі, знов опинилась під загрозою, та ще й у таку критичну, фатальну хвилину.

З причин, які, може, будуть з'ясовані пізніше, Бенцон страшенно хотіла одружити князівну Гедвігу з княжичем Гектором, їхнє одруження, вважала вона, поставлене на карту, і будь-яке втручання третьої особи в цю справу здавалось їй загрозливим. Крім того, вона вперше відчула себе оточеною нез'ясовними таємницями, і вперше мовчав князь. Тож чи могла вона, яка звикла керувати всім, що діялось при цьому примарному дворі, не відчувати себе тяжко ображеною?

Майстер Абрагам знав, що найкраща зброя проти розгніваної жінки – непохитний спокій, тому не озивався жодним словом, а мовчки йшов поряд із Бенцон, яка, заглибившись у свої думки, простувала до містка, вже відомого ласкавому читачеві. Спершись на поруччя, радниця задивилась на далекі зарості, залиті прощальним сяйвом призахідного сонця.

– Гарний вечір, – мовила вона, не обертаючись.

– Атож, – відповів майстер Абрагам, – тихий, спокійний, ясний, як щира, ніякими лихими думками не скаламучена душа.

– Не ставте мені на карб, – сухо почала радниця, відмовившись від звичного для неї звертання «любий майстре Абрагаме», – не ставте мені на карб, пане Лісков, того, що я відчуваю себе прикро враженою, коли князь раптом обирає лише вас своїм повірником, лише у вас просить поради в справах, у яких досвідчена жінка може краще допомогти і словом, і ділом. Але те дріб'язкове роздратування, якого я не могла приховати, вже минулось, цілком минулось. Я знов спокійна, адже порушена тільки форма. Князеві самому треба було розповісти мені те, що я довідалась іншим способом, і я справді можу лише всім серцем схвалити вашу відповідь, шановний майстре. Я навіть ладна визнати, що вчинила не найкраще. Але мені той вчинок можна вибачити, бо спонукала мене до нього не стільки жіноча цікавість, скільки щира турбота про все, що стосується князівської родини. Знайте ж, майстре, що я підслухувала всю вашу розмову з князем і чула кожне слово…

Майстра Абрагама від цієї мови Бенцон охопило дивне почуття – суміш ядучої іронії і гіркого жалю. Він не гірше за княжого камердинера знав, що, причаївшись у прогалині під вікном рибальської хатини, можна почути кожне слово, сказане всередині, але й знав інше: що його не можна зрозуміти, бо з допомогою хитромудрого пристрою зумів домогтися того, що розмова в хатині долинала до вух підслухувача як суцільний, невиразний гомін, у якому годі було розрізнити не тільки окреме слово, а навіть склад.