Українська література » Сучасна проза » Дитинство. Наші тайни. Вісімнадцятилітні - Юрій Корнійович Смолич

Дитинство. Наші тайни. Вісімнадцятилітні - Юрій Корнійович Смолич

Читаємо онлайн Дитинство. Наші тайни. Вісімнадцятилітні - Юрій Корнійович Смолич
фурмана кулаком у спину і впав на подушки.

— До економії! — гукнув він.

Натовп розступився, коні шурхнули до шляху. Але вони пробігли заледве десять ступенів. Полубатченко звівся на рівні і загилив фурмана у потилицю знов.

— Повертай, — гукав він. — Повертай! До міста. Просто на станцію! Вперед!

Фурман осадив, повернув коні, і фаетон покотив в хмарі куряви. Полубатченко стояв на весь зріст і погрожував кулаком.

— Німцям віддам хліб на корені! — лементував він. — На корені! Хай хоть коням спашуть! Хай!

— Не хвилювайс, не хвилювайс! — засміявся кірасир. Той, що стріляв на грака. — Псувай серце, псувай кров. Все одно ти пропадат…

Курява проглинула фаетон. Тільки чувся ще тупіт баских огирів. Натовп стояв ні в сих ні в тих. Микифор Маложон кляв довгим, віртуозним прокляттям.

— Як тебе звати? — спитав Юринчук в кірасира.

— Абрагам Цріні, — осміхнувся той і вдарив Юринчука по плечу. — Біжи, дівчина сорочка зашиват! Ох, твоя дівчина, ой-йой-йой, крепкий, смілий — камрад дівчина, ой-йой-йой!


Панська економія була півкілометра на захід за селом, під горою. Треба було пройти через гребельку між двох рибо-плідних ставків. Полубатченко в них викохував дзеркальних коропів, золотих карасів, срібного окуня. Степан Юринчук із Петром Потапчуком не раз, парубкуючи, ходили уночі за добичею з ставків. Кожен ступінь був їм знайомий достоту. І поночі вони йшли впевнено, мов удень.

Ніч була чорна, безмісячна. До місяця було ще ген з півгодини. Степан із Петром перейшли греблю і глянули на панський дім. Вже не світилося. Вони звернули від брами у двір і пішли обережно вздовж обори. Тихо похропували коні на оброті. Біля ліси, що відокремлювала папський двір, вони спинилися. Степан коротко й тихо засвистів.

Свист у відповідь прилинув негайно ж.

— Абрагам? — тихо запитав Степан. — Цріні?

За лісою виріс силует з гвинтівкою за плечима.

— Стефан? Можна…

Степан із Петром переплигнули через перелаз.

Цріні вартував сьогодні панський двір уночі.

Всі троє тихо пройшли в глиб подвір'я. Біля стайні коні переступали й побрякували збруєю. Тихо гомоніли два чи три голоси Пахло молодим зерном. Два вози стояли запряжені На них лежав вантаж. Петро помацав чувал. Дрібне, тверде зерно промацувалося через шорстку тканину мішка. На возах були чували з зерном.

— По вісім центнер на віз, — сказав Цріні. — Все, що вчора покосит, сьогодні помолотит…

— А як же вирішили з тобою? — почав був Степан.

— Не хвилювайс! — торкнув його Цріні. — Свій мене зв'язайт, сам буде спасайт. Сідайт, поїзжайт…

Возії-полонені тихо засміялись.

Степан поліз на передок одного воза. Петро — другого.

Абрагам Цріні похлопав його по коліну.

Коні рушили, і вози злегка зарипіли. Потім тихо, по гною і соломі, покотилися вниз до воріт За ворітьми вже небезпеки не було — кожному вільно їхати шляхом, хоча б і вночі. Ворота тихо рипнули вже позаду.

Вижатий хліб вирішено відвезти залізничникам-страйкарям.


ФРЕЙЛЕЙН КАТЕРИНА КРОС, ДОЧКА МАШИНІСТА КРОСА

Катрго ввели, і вона спинилась зразу біля порога.

Серце стисло гіркотою і жалем — яке ж то знайоме, знане й рідне було все навкруги! Оці низькі скляні шафи попід стінами з ладними рядками книжок енциклопедії Брокгауза і Єфрона[390] та нескінченним безладдям стосів учнівських зошитів. Три великі глобуси зверху на шафах: фізичний, політичний і третій, чорний в густизні білого цятовиння, — проекції нічного неба. За ними велике коло електрофора Гольца[391] — учбового приладу для добуття струму статичної електрики. Поруч дві лейденські банки і трухлявий, вищерблений мамонтовий зуб. Позаду на стіні, у важкій багетній рамі, висів до березня минулого року портрет царя Миколи Другого, на весь зріст, у полковницькому мундирі. Третього березня Катря власними руками вирізала його з рами. Тепер, замість одного портрета, в рамі було три менші — Вільгельм Гогенцоллерн[392], Франц-Йосиф Габсбург поруч угорі і Павло Скоропадський під ними унизу. Три царі замість одного.»

А втім, споглядати довго Катрі не дали. На місці начальниці жіночої гімназії сидів дебелий сивоусий австрійський майор. Поруч з ним — в елегантному цивільному вбранні, але з доброю військовою виправкою — стояв міцний і осанистий мужчина. Катря знала його і в цивільній, і у військовій одежі — то був начальник державної варти, полковник Будогос.

— Підійдіть ближче! — різко гукнув він.

Катря ступила кілька кроків і стала перед столом. Старий майор роздивлявся на неї, мружачи очі й ворушачи лівим усом. Він смоктав цукерку.

— Прехтіг![393] — кивнув він. — Капіталь![394] Ви знаєте, де ви є?

Катря заперечно похитала головою.

— О! — зрадів

Відгуки про книгу Дитинство. Наші тайни. Вісімнадцятилітні - Юрій Корнійович Смолич (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: