Дитинство. Наші тайни. Вісімнадцятилітні - Юрій Корнійович Смолич
Наперед виступив начальник дільниці, інженер Сірошевський. Він оголосив, що всі ті залізничники, що перейдуть праворуч, негайно ж повинні з'явитися на свої робочі місця і стати до виконання своїх обов'язків. Всі ті, що перейдуть ліворуч, уважаються звільненими від дня оголошення страйку з занесенням у чорний реєстр…
В цей час паровоз з німецьким машиністом подав на колію біля плацу состав з дванадцяти арештантських вагонів. Одинадцять були повні — з-за ґрат визирали рясно обличчя людей. Варта відгонила їх загрозами. Дванадцятий був порожній. В десяти вагонах були «злочинці» з усього повіту: селяни, піймані на потраві по поміщицьких землях чи на порубці у державних лісах; боржники хлібоздачі німецького плану й несплатники контрибуцій за заколоти, або непослух австрійській владі, чи підпал панського майна; демобілізовані фронтовики, що не здали. зброї; інтелігенти, що непоштиво висловились на адресу імператора Вільгельма, цісаря Франца-Йосифа чи гетьмана Скоропадського В одинадцятому вагоні були в повному складі два попередні страйккоми «Злочинців» вивозили до концтаборів у Німеччину.
Двері дванадцятого — першого від паровоза — розчинилися, і в каре із взводу кірасирів з гвинтівками на руку члени третього страйккому ввійшли по східцях, один за одним.
Останнім ввійшов Шумейко. Він раптом хутко обернувся на горішній приступці і, звівши руку, гукнув на повний голос назад, на плац:
— Товариші! За владу Ра…
Кірасир ударив його прикладом в груди, і, заточившися, Шумейко впав у тамбур. Двері вагона хряснули, і клацнув замок.
На лівій стороні, поміж тих, що не схотіли ставати на роботу і, отже, були звільнені, стояли й Зілов, Стах та Золотар. Поруч з ними був Макар. Макар був син машиніста і тому причислив себе до залізничників. Товариші стояли, тісно притулившись один до одного.
Великий і потужний паровоз «С» підкотив замість маневровика і, клацнувши буферами, став на чолі арештантського поїзда.
І враз, тільки клацнули буфери, тільки хитнуло состав від удару, — з вікон дванадцятого вагона зринув дружний і гучний спів:
Вихри враждебные веют над нами, Темные силы нас злобно гнетут, В бой роковой мы вступили с врагами, Нас еще судьбы безвестные ждут!
Кірасири заметушилися. Таймо з церковного ганку щось гукав у мегафон. Пронизливо заверещав кондукторський сюрчок. Паровоз коротко і тривожно гукнув.
Н о мы поднимем гордо и смело Знамя борьбы за рабочее дело…
Зілов міг би присягти, що з-за ґрат одинадцятого вагона визирнуло обличчя Козубенка. Він простягав руку крізь грати і махав. Паровоз рвонув, і поїзд рушив з місця. Але натовп також не стояв. Він хилитнувся, він вдарив, як хвиля, — цеп кірасирів розірвався, й натовп рушив теж услід за поїздом. Люди махали руками, люди кричали, люди зривали з себе сорочки і бігли, махаючи сорочками над головами. Зілов, Стах, Золотар і Макар побігли теж — замахали руками, замахали зірваними сорочками і заспівали. Але спів линув вже з усіх вагонів:
Знамя великой борьбы всех народов За лучший мир, за святую свободу!
Арештантський поїзд співав.
Кірасири метушилися вздовж вагонів. Вони нашвидкуруч прикладалися і стріляли по вікнах. Біля вікон вже не було людей. Але поїзд співав. Могутній спів виринав з темних віконних отворів, як із надр самої землі. І натовп уже заспівав теж. Спів покотився великим плацом від краю до краю. Люди бігли, люди співали з усіх сил. Пальба потрясала повітря. Люди падали. Але схоплювалися і, плачучи, бігли за поїздом знов. І знову співали.
Поїзд уже набрав швидкості. Вагони вже промигтіли. Вже пропливав і останній вагон. То був вагон з фронтовиками-матросами. Весело, голосисто, з присвистом і тупотом із темних провалів вікон гримів дружній, многоголосий матроський хор:
Врагу не сдается наш гордый «Варяг», Пощады никто не желает!..
Поїзд уже зник за кілометровою будкою, а спів все ще бринів, усе ще висів у повітрі, все ще вирував. Його давно вже не було, але він усе ще був.
МІСЯЦЬ ПОВСТАНЬ
ІНТЕГРАЛЬНЕ ЧИСЛЕННЯ
Пасажирський, за розкладом, відходив у сім сімнадцять.
І точно в сім п'ятнадцять ударив другий дзвінок.
Несамовите «ура!» вибухнуло з вікон другого від паровоза вагона третього класу. Проводжаючі на пероні негайно йому відповіли. Але «ура!» було таке гучне, веселе й одчайдушне, що його підхопили й пасажири сусідніх вагонів. «Ура!» прокотилося по перону, тоді з перону на перон, тоді прохопилося