Розкоші і злидні куртизанок - Оноре де Бальзак

— Він тримається, як князь, — сказала маска, — і навряд чи та актриса, з якою він жив, навчила його цього; моя кузина, що знайшла його, не зуміла його відшліфувати. Хотілося б мені знати, хто коханка цього Саржіна[4]. Розкажіть мені що-небудь з його життя, щоб я могла його заінтригувати.

У цей час широкоплеча маска особливо пильно приглядалась до цієї пари, що, пошепки розмовляючи, йшла за юнаком.

— Любий пане Шардон, — сказав префект Шаранти, беручи того денді під руку, — рекомендую вам особу, яка бажає поновити з вами знайомство...

— Любий граф Шатле, — відповів юнак, — ця особа відкрила мені, наскільки смішне те ім’я, що ви мені даєте. Королівський наказ повернув мені ім’я моїх предків з боку матері — Рюбампре. Хоч газети оголосили про цей факт, але він стосується такої незначної особи, що я не соромлюся нагадувати про нього моїм друзям, моїм ворогам і тим, хто байдужий до мене; ви можете зарахувати себе до якого хочете розряду, але я певен, що ви не засудите того заходу, якого я вжив за порадою вашої дружини, коли вона була ще тільки пані де Баржетон.

Цей тонкий дотеп викликав усмішку маркізи, але префекта Шаранти вій примусив нервово здригнутись.

— Скажіть їй, — додав Люсьєн, — що я тепер маю червоний герб з лютим биком зі срібла на зеленому полі...

— Лютим... зі срібла... — повторив Шатле.

— Пані маркіза пояснить вам, якщо ви не знаєте, чому цей старий герб кращий, ніж камергерський ключ і золоті бджоли Імперії на вашому гербі, що приводять у відчай пані Шатле, народжену Негрпеліс д’Еспар, — жваво промовив Люсьєн.

— Якщо ви мене впізнали, я вже не можу вас заінтригувати і не можу висловити, наскільки ви інтригуєте мене, — сказала йому пошепки маркіза д’Еспар, вражена зухвалістю й апломбом цього чоловіка, якого вона колись зневажала.

— Дозвольте мені в такому разі, пані, зберегти єдиний шанс на те, щоб бути предметом ваших думок, залишаючись у цьому таємничому сутінку, — сказав він, усміхаючись, як людина, що не хоче ризикувати забезпеченим щастям.

Маркіза не могла стримати ледве помітного сухого руху, відчувши себе “зрізаною”, як кажуть англійці, точним висловом Люсьєна.

— Вітаю вас зі зміною становища, — сказав граф де Шатле Люсьєнові.

— Приймаю ваше привітання з таким самим почуттям, — відповів Люсьєн, вклоняючись маркізі з безмежною елегантністю.

— Фат! — шепнув граф пані д’Еспар, — він таки нарешті завоював собі предків.

— Коли на нас спадає зухвалість таких юнаків, вона майже завжди свідчить про любовне щастя в дуже високих сферах; а серед осіб вашого віку вона є ознакою невдачі. Отже, мені хотілося б взнати, яка з наших подруг взяла цього красеня під свою опіку; тоді я, мабуть, змогла б розважитись сьогодні ввечері. Анонімна записка, яку я одержала, це, очевидно, злісна витівка якої-небудь суперниці, адже в ній йдеться про цього юнака; його зухвалість, мабуть, кимось йому продиктована; простежте за ним. Я візьму під руку герцога де Наваррена, ви мене легко знайдете.

У ту саму хвилину, коли пані д’Еспар підходила до свого родича, таємнича маска стала між нею та герцогом і сказала їй на вухо:

— Люсьєн вас любить, він автор записки; ваш префект — найгірший його ворог, чи міг він зізнатися при ньому?

Незнайомець пішов, залишивши пані д’Еспар ще більше здивованою. Маркіза не знала в товаристві нікого, хто міг би зіграти роль цієї маски, вона злякалася пастки, сіла в куточку і сховалась. Граф Сікст дю Шатле, якому Люсьєн урізав його гордовите “дю” з афектацією, що свідчила про давно вимріяну помсту, пішов віддалік слідом за цим дивним денді і скоро зустрів молодого чоловіка, з яким він наважився говорити відверто.

— Слухайте, Растіньяк, бачили ви Люсьєна? Він у новій шкурі!

— Якби я був таким красенем, як він, я був би ще багатшим, ніж він, — відповів елегантний юнак легковажним тоном, але з відтінком аттичної глузливості.

— Ні, — сказала йому на вухо товста маска, відповідаючи на тисячу насмішок однією — самим лише тоном, яким вона вимовила це односкладове слово.

Растіньяк був не з тих, хто мовчки ковтає образи, але тут він був немов вражений громом і дозволив залізній руці, яку не в силах був скинути, завести його в нішу вікна.

— Ви, молодий півнику з курника матусі Воке, ви, що не наважились захопити мільйони батька Тайфера, коли найважче вже було зроблено, знайте, в інтересах вашої особистої безпеки, що в разі якщо ви не будете поводитися з Люсьєном, як з улюбленим братом, ви — в наших руках, тоді як ми — не в ваших. Мовчання й відданість, — або я встряну у вашу гру і перекину ваші кеглі. Люсьєн де Рюбампре перебуває під опікою найвищої в наші дні влади — церкви. Обирайте між життям і смертю. Ваша відповідь?

Растіньяк остовпів, немов людина, що заснула в лісі і прокинулася поруч із голодною левицею. Він злякався, але без свідків: найвідважніші люди піддаються страхові в таку хвилину.

— Тільки він може знати... і наважитись... — сказав він півголосом.

Маска стиснула йому руку, щоб не дати закінчити фразу:

— Робіть так, начебто це був він, — сказала вона.

Тоді Растіньяк повівся, як мільйонер на проїжджій дорозі, побачивши себе під прицілом бандита: він зразу капітулював.

— Любий граф, — сказав він Шатле, повернувшись до нього, — якщо становище ваше вам дороге, то поводьтеся з Люсьєном де Рюбампре, як з людиною, що колись підніметься значно вище за вас.

У маски вихопився ледве помітний жест задоволення, і вона пішла слідом за Люсьєном:

— Ви дуже швидко змінили свою думку про нього, друже мій, — відповів справедливо здивований префект.

— Так само швидко, як ті, що належать до центру і голосують з правими, — відповів Растіньяк цьому депутатові-префекту, який кілька днів тому перестав голосувати за міністерство.

— Хіба тепер є погляди? Є тільки інтереси, — відгукнувся