Розкоші і злидні куртизанок - Оноре де Бальзак

б не була погода, ця дивна природа завжди виглядає однаково: це фантастичний світ берлінця Гофмана. Навіть найприхильніший до математичної точності касир не знайде тут нічого реального, коли проходить цими провулками, що ведуть до пристойних вулиць, де є прохожі, крамниці й ліхтарі. Сучасна адміністрація і політика — погордливіші або сором’язливіші, ніж королеви й королі старих часів, які не гребували піклуватися про куртизанок, — не наважується взятися за цю болячку столиці. Звичайно, заходи мають змінюватися з часом, а коли йдеться про окремих осіб і їх волю, то це справа делікатна, але чи не слід було б виявити щедрість і сміливість щодо умов чисто матеріальних — як-от повітря, світло, приміщення? Мораліст, художник і мудрий адміністратор шкодуватимуть за старими дерев’яними галереями Пале-Рояля, що були притулком для цих овечок, які завжди йдуть туди, де гуляє публіка; чи не краще, щоб публіка йшла до них? Що ж трапилось? Тепер найкращі частини Бульварів, це чарівне місце прогулянок, зробилися ввечері неприступними для родин. Поліція не зуміла скористатися можливостями, надаваними їй деякими пасажами, щоб урятувати загальне місце прогулянки.

Дівчина, вражена вигуком на балу в Опері, вже один чи два місяці жила на вулиці Ланглад у будинку огидного виду. Ця будівля, приліплена до стіни величезного дому, погано обштукатурена, дуже вузька й страшенно висока, дивиться вікнами на вулицю і надто скидається на жердину для папуги. На кожному поверсі є квартира на дві кімнати. Цей будинок обслуговується вузенькими сходами, приліпленими до стіни, що якось дивно освітлюються вікнами, крізь які ззовні видно сходи, і де на кожній площадці є помийниця — одна з найжахливіших особливостей Парижа. Крамничка й антресоль належали в той час жерстяникові; домовласник жив на другому поверсі; інші поверхи були заняті дуже пристойними гризетками. Домовласник і швейцарка ставились до них з пошаною тому, що важко було здавати в найми по-чудернацьки збудований і розташований будинок. Призначення цього кварталу має свою причину в існуванні досить великої кількості подібних будинків, непридатних для комерції, які можна експлуатувати тільки невизнаними, випадковими й недостойними способами.

О третій годині дня швейцарка, побачивши, що молодий чоловік привіз о другій годині ранку ледве живу мадемуазель Естер, тільки що радилася в гризеткою з верхнього поверху, яка перш ніж сісти в екіпаж, щоб їхати кудись на прогулянку, висловила їй свою тривогу з приводу Естер — вона не чула в її квартирі ніяких звуків. Напевне, Естер ще досі спала, проте, цей сон здавався підозрілим. Будучи сама в приміщенні, швейцарка шкодувала, що не може піти дізнатися, що трапилось на п’ятому поверсі, де жила Естер. У ту хвилину, коли вона вже вирішила довірити синові жерстяника охорону своєї кімнати, тобто ніші в стіні антресолі, — до дому під’їхав фіакр. Чоловік, загорнутий з голови до ніг у плащ — з очевидним наміром приховати свій одяг або своє звання, — вийшов з, екіпажа й запитав про мадемуазель Естер. Тоді швейцарка цілком заспокоїлась, їй здалося, що тиша й спокій самітниці знайшли собі пояснення. Коли відвідувач ішов сходами над її кімнатою, швейцарка помітила срібні пряжки на його черевиках і, здається, чорну бахрому на поясі сутани; вона спустилася, запитала візника, і добре зрозуміла його безсловесну відповідь. Священик постукав, не дістав відповіді, почув легке зітхання і висадив двері ударом плеча з силою, якої йому, мабуть, надало милосердя; у всякого іншого ця сила здалася б звичкою. Він кинувся в другу кімнату і побачив бідну Естер, що стояла на колінах, або, краще, впала зі складеними руками перед пофарбованою гіпсовою святою дівою. Гризетка вмирала.

Жаровня зі спопелілим вугіллям розповідала історію цього жахливого ранку. На підлозі лежали капюшон і плащ доміно. Ліжко було застелене. Бідне, смертельно вражене створіння, очевидно, приготувало все, повернувшись з Опери. Гніт свічки в застиглому воскові у розетці свічника казав про те, як Естер була заглиблена в свої думки. Змочена слізьми хусточка доводила щирість розпачу Магдаліни, класичною позою якої була цього разу поза куртизанки-безвірниці. Ця повнота каяття викликала усмішку в священика. У своїй невмілій спробі самогубства Естер залишила двері відчиненими, не зваживши на те, що повітря двох кімнат потребувало більшої кількості вугілля, щоб зробитись задушливим; чад її тільки запаморочив, свіже повітря зі сходів поступово повернуло її до страждань. Священик стояв, заглибившись у похмурі думки; його не зворушувала божественна краса цієї дівчини, і він спостерігав її перші рухи так, немов це була якась тварина. Його погляд за видимою байдужістю переходив від цього пониклого тіла до різних речей навколо. Він оглянув умеблювання цієї кімнати, де червона, стерта, холодна підлога була ледве прикрита поганеньким килимом, витертим аж до мотузок. Пофарбоване дерев’яне ліжко старомодного фасону з жовтою перкалевою запоною з червоними розетками; єдине крісло і два стільці, так само з пофарбованого дерева, оббиті тим самим перкалем; з нього ж зроблені й завіски на вікні; сіренькі шпалери з квіточками, почорнілі від часу, засмальцьовані; робочий столик з червоного дерева; камін, завалений кухонним приладдям найгіршого сорту; дві початі в’язки дров; на кам’яній полиці — перемішані скляночки й дорогоцінності, ножиці; брудна подушечка для шпильок; білі, надушені рукавички; чудесний капелюшок, кинутий на глечик з водою, шаль від Терно[18], заткнута у шибку вікна, пишне вбрання, почеплене на гвіздок, маленький твердий диванчик без подушок; огидні поламані дерев’яні човганці й гарнесенькі черевички, яким позаздрила б королева; щербаті тарілки з поганого фаянсу з рештками останньої їжі і зваленим на купу мельхіоровим столовим приладдям — цим сріблом паризької бідноти; кошик з картоплею й брудною білизною, а зверху — чистий газовий чепець; погана дзеркальна шафа, відкрита й порожня, на полицях якої було видно ломбардні квитки, — таке було це дивне нагромадження речей, сумних і радісних, жалюгідних і розкішних.

Ці сліди розкошів у черепках, все це господарство, що так відповідало богемному життю цієї дівчини, пониклої в своїй розхристаній білизні, наче кінь, що впав, заплутавшись у своїй упряжі, під переломаною голоблею, — чи примусило задуматись священика це дивне видовище? Чи не казав він собі, що блудне створіння було принаймні некорисливе, якщо воно поєднувало таке злиденне життя з коханням багатого юнака? Чи не приписував він безладдя в кімнаті безладному життю? Чи відчував він жаль, страх? Чи було зворушене його милосердя? Побачивши його, зі схрещеними руками, з заклопотаним чолом, зі стиснутими губами, з жорстким поглядом, всякий подумав би, що він поринув у похмурі, люті почуття, в суперечливі думки, у