Паперовий звіринець - Кен Лю
Я читав у їдальні, а мама розпаковувала речі на кухні. Сусідки балакали у вітальні, не піклуючись особливо про гучність розмови.
– Здається, він досить порядна людина. Чому ж він це зробив?
– З такого змішування нічого хорошого зазвичай не виходить. Дитина наче недороблена. Косі очі, біла шкіра. Мала потвора.
– Як думаєш, а він розуміє англійську?
Жінки принишкли. Трохи згодом вони увійшли до їдальні.
– Привіт! Як тебе звуть?
– Джек, – сказав я.
– Не зовсім китайське ім’я.
Тут до їдальні увійшла мама. Вона всміхнулася жінкам. Так вони втрьох і стояли навколо мене трикутником, посміхаючись і киваючи одна одній, не знаючи що сказати, аж поки тато не повернувся.
#
Марк, один із сусідських хлопців, прийшов у гості зі своїми фігурками героїв «Зоряних воєн». У Обі-Вана Кенобі світився меч і він міг махати руками і казати металевим голосом: «Використовуй Силу!» Мені здалося, що фігурка анітрохи на Обі-Вана не схожа.
Ми разом подивились, як він повторює свою виставу п’ять разів поспіль.
- А він може робити щось ще? – спитав я.
Марка моє питання роздратувало.
- Роздивись його пильніше, - сказав він.
Я дивився пильніше і не знав, що тут можна сказати.
Марку моя реакція не сподобалась.
- Покажи мені свої іграшки.
У мене не було інших іграшок, окрім паперового звіринця. Я приніс Лаоху зі спальні. На той час він вже дуже потерся і був увесь перемотаний стрічкою і клеєм у тих місцях, де ми з мамою його латали усі ці роки. Він вже був не такий спритний і на ногах стояв не так твердо, як раніше. Я поставив його на стіл. З коридору було чутно легенькі кроки інших тварин, що боязливо зазирали у вітальню.
- Xiao laohu, - сказав я і зупинився, а тоді перейшов на англійську. – Це Тигр.
Лаоху обережно підійшов і замурчав, обнюхуючи Маркові долоні.
Марк оглянув різдвяний малюнок на шкірі Лаоху.
- Зовсім не схоже на тигра. Твоя мама робить тобі іграшки зі сміття?
Я ніколи не думав про Лаоху, як про сміття. Але зараз він виглядав як звичайний шматок пакувального паперу.
Марк знову натиснув на голову Обі-Вана. Світловий меч загорівся; джедай підняв і опустив руки. "Використовуй Силу!"
Лаоху повернувся і стрибнув, збивши пластикову фігурку зі столу. Вона впала на підлогу і зламалася, а голова Обі-Вана покотилася під диван.
- Роуррррр, - засміявся Лаоху і я приєднався до нього.
Марк вдарив мене, сильно.
- Він був дуже дорогий! Таких зараз навіть не продають. Він коштував, мабуть, більше, ніж твій батько заплатив за твою матір!
Я перечепився і впав на підлогу. Лаоху загарчав і кинувся Маркові в обличчя.
Марк скрикнув, більше від страху і несподіванки, ніж від болю. Врешті решт, Лаоху був усього лише з паперу.
Марк схопив Лаоху і гарчання урвалося, коли Марк зім’яв його у долоні і розірвав навпіл. Він стиснув два шматки в кульку і кинув нею в мене.
- Ось тобі твоє дурне китайське сміття.
Коли Марк пішов, я довго і безуспішно намагався склеїти шматочки, вирівняти папір і відновити загини, щоб скласти Лаоху знову. Поволі, інші звірі увійшли у вітальню і обступили нас, мене і розірваний пакувальний папір, який колись був Лаоху.
#
Моя сутичка з Марком на цьому не закінчилась. Марк у школі був дуже популярним. Мені не хочеться згадувати наступні два тижні.
Через два тижні, у п’ятницю, я прийшов додому і мама спитала:
- Xuexiao hao ma?.
Я нічого не відповів і пішов у ванну кімнату. Я подивився у дзеркало. Я зовсім на неї не схожий, зовсім.
За вечерею я спитав у тата:
- У мене обличчя китайози?
Тато відклав палички. Я нічого не казав йому про те, що траплялося в школі, але він, здавалось, розумів. Він заплющив очі і потер перенісся.
- Ні.
Мама подивилася на тата, не розуміючи, в чому справа. Вона перевела погляд на мене.
- Sha jiao китайоза?
- Англійською, - сказав я. – Говори англійською.
Вона спробувала.
- Що трапитися?
Я відіпхнув від себе палички і миску зі смаженим перцем з яловичиною у п’ятьох приправах.
- Нам треба їсти американську їжу.
Тато спробував умовити мене.
- Інші родини теж часом готують китайські страви.
- Ми не інші родини. – Я подивився на нього. В інших родинах мами не чужинці.
Він відвів погляд, а тоді поклав руку на мамине плече.
- Я знайду тобі кулінарну книгу.
Мама повернулася до мене.
- Bu haochi?
- Англійською, - сказав я, підвищуючи голос. – Говори англійською.
Мама простягла руку, щоб торкнутися мого лоба, щоб перевірити, чи немає температури.
- Fashao la?
Я прибрав її руку.
- Я в порядку. Говори англійською! – Я кричав.
- Говори з ним англійською, - сказав тато мамі. – ти знала, що одного дня це станеться. Чого ж ти чекала?
Мама опустила руки. Вона сиділа, переводячи погляд з тата на мене і знову на тата. Вона пробувала говорити, зупинялась, знову пробувала і знову зупинялась.
- Так треба, - сказав тато. –