Лицедії - Сомерсет Вільям Моем

«Сердешне ягнятко, — подумала вона, — це, напевно, найпрекрасніша мить в його житті. З якою гордістю він розповідатиме потім про це своїм знайомим! І всі його задрипані співробітники дивитимуться на нього як на героя і вмиратимуть від заздрощів».

Джулія, розмовляючи сама з собою, вживала іноді досить колоритні слівця. Вона з насолодою затяглася сигаретою. А справді, якщо подумати, то це таки здорово: досить комусь поснідати в її товаристві й побалакати з нею якусь годину, і він уже підноситься на недосяжну висоту в очах людців, що оточують його!

Хлопець нарешті спромігся вимовити кілька слів:

— Яка чудова кімната!

Вона вмить подарувала йому чарівну посмішку, трошки підвівши при цьому тонкі брови, — цю посмішку і цей рух брів він бачив, напевно, вже не раз, стежачи за її грою на сцені.

— Я дуже рада, що вам у нас подобається. — Джулія промовила це тихим, ледь хрипким голосом. Можна було подумати, що після цих його слів їй полегшало на серці. — У нашій сім’ї всі вважають, що у Майкла — бездоганний смак.

Майкл задоволено оглянув кімнату.

— Ну, в цьому я вже маю певний досвід. Я завжди сам роблю ескізи декорацій для наших вистав. Чорнову роботу, звичайно, виконують інші, але ідеї — завжди мої.

Вони оселилися в цьому будинку два роки тому; і він, і Джулія чудово пам’ятали, що було це напередодні їхнього від’їзду в гастрольне турне й вони доручили ремонт і умеблювання будинку відомому майстрові-декоратору; той погодився все зробити до їхнього приїзду з умовою, що вони сплатять йому тільки собівартість ремонту й меблів, але, повернувшись, візьмуть його на посаду художника в театрі. Та чи варто переказувати такі нудні подробиці цьому абсолютно незнайомому юнакові? Будинок був обставлений з смаком — декоратор сполучив у добре продуманій пропорції антик з модерном, і Майкл, звичайно, мав рацію, коли повторював: «Одразу видно, що в цьому будинку живе джентльмен!» Джулія, проте, виговорила собі право умеблювати свою спальню за власними уподобаннями, а що її цілком задовольняла спальня в їхньому старому будинку в Ріджент-парку, де вони мешкали після війни, то вона перевезла геть увесь гарнітур сюди. Ліжко й туалетний столик у її спальні були обтягнуті рожевим шовком, шезлонг і крісло — голубим; над ліжком пурхали товстенькі визолочені херувимчики, підтримуючи лампу з рожевим абажуром, і такі самі товстенькі визолочені херувимчики сонмом юрмилися навколо дзеркала на туалетному столику. На тумбочках з червоного дерева у важких дорогих рамках стояли помічені автографами фотопортрети акторів і актрис, а також членів королівської сім’ї. Оглядаючи її спальню, декоратор зневажливо-іронічно підводив брови, але це була єдина кімната в будинку, де Джулія почувала себе по-справжньому вдома. Свої листи вона писала за секретером з червоного дерева, сидячи на визолоченому «гамлетівському» стільці.

Дворецький оголосив, що ленч подано, і вони ввійшли до їдальні.

— Сподіваюсь, вам вистачить їжі, — сказала Джулія. — Ми з Майклом не відзначаємося особливим апетитом.

Ленч,, власне, складався із смажених морських язиків, відбивних котлет із шпинатом і компоту. Саме стільки, скільки треба, щоб угамувати голод, не набувши й унції ваги. Марджері попередила куховарку, що за ленчем буде гість, і та нашвидкуруч підсмажила трохи картоплі. Хрумкі на вигляд картопляні кружальця апетитно пахли. Але тільки юнак їв картоплю, Джулія сумно подивилася на неї й похитала головою, відмовляючись. Майкл втупився в страву серйозним поглядом, немов не розуміючи, що це перед ним, власне, таке, а тоді, стрепенувшись — немов опам’ятавшись після якихось похмурих думок, — сказав: «Дякую, не треба». Вони сиділи за обіднім столом, — Джулія навпроти Майкла, — на пишних стільцях з високими прямими спинками, а гість — посередині — на стільці іншого фасону, хоч і незручному, але витриманому в стилі всіх інших меблів в їдальні. Джулія помітила, що хлопець чомусь поглядає на буфет, і, мило посміхаючись, нахилилася до нього:

— Вам щось потрібно?

Він густо почервонів.

— Чи… чи не можна скибку хліба?

— Ну звичайно ж.

Вона багатозначно глянула на дворецького, який саме наливав Майклові білого сухого вина, і той вийшов з кімнати.

— Ми з Майклом ніколи не їмо хліба. І як отому недогадливому Джівонсу не спало на думку подати його вам?

— Вживання хліба це, безперечно, тільки звичка, — сказав Майкл. — І ви навіть не уявляєте собі, як швидко можна її позбутися, якщо захотіти.

— Але ж він такий худесенький, Майкле!

— А я не вживаю хліба не через те, що боюсь розтовстіти. Я не їм його, бо вважаю, що він просто непотрібний. Зрештою, я роблю стільки фізичних вправ, що можу дозволити собі їсти все, що мені заманеться.

В свої п’ятдесят два роки Майкл зберіг струнку постать. Замолоду він був дуже гарний — мав кучеряву каштанову шевелюру, прекрасний колір шкіри, великі сині очі, прямий ніс і маленькі вуха — одне слово, вважався найвродливішим актором на англійській сцені. Тільки тонкі губи трошки псували його обличчя. Він був високий на зріст — шість футів — і стрункий. Майкл і актором став, власне, через вроду (а міг би обрати традиційну в його сім’ї військову кар’єру). Тепер його каштанове волосся посивіло, і він коротко підстригав свої, колись довгі, кучері; обличчя його вкрилося зморшками, а густо-червоні щоки вже не можна було б порівняти з ніжною шкуркою персика. Але, завдяки своїм прекрасним очам і стрункій постаті, він усе ще був дуже гарний. Після п’яти років, проведених на війні, він перейняв військову поставу, отже, якби ви не знали, хто він такий (а таку ситуацію важко собі уявити, бо з тієї чи іншої нагоди його фотографії регулярно друкувалися в ілюстрованих журналах), то могли б подумати, що перед вами якийсь старший офіцер. Майкл пишався тим, що його вага залишається незмінною відтоді, як йому стукнуло двадцять, і вже багато років у будь-яку погоду він підводився о восьмій, вдягав шорти й светр і виконував свій ранковий моціон — оббігав увесь Ріджентс-парк.

— Секретарка сказала мені, що у вас сьогодні вранці була репетиція, міс Лемберт, — промовив хлопець. — Отже, чи не готуєте ви нову п’єсу?

— Ні в якому разі, — відповів Майкл. — Наша нинішня вистава іде при переповненому залі[4].

— Майкл вирішив трохи освіжити гру і призначив репетицію.

—