Сага про Єсту Берлінга - Сельма Лагерлеф
Тієї хвилини в Сельми Лагерлеф постав намір написати сагу про рідний Вермланд, і вона вже не відступалася від нього. Але від задуму до появи твору минуло цілих десять років наполегливої праці й пошуків, поки письменниці пощастило надати йому довершеної мистецької форми. Остаточному варіантові передували віршовані й драматичні спроби. Нарешті 1890 року Сельма Лагерлеф, ще сповнена сумнівів і тривог, послала окремі частини «Саги про Єсту Берлінга» до стокгольмського журналу «Ідун», де вони були зустрінуті прихильно й опубліковані. Через рік з’явилася друком ціла книга, що стала великою подією в тогочасній літературі всієї Скандінавії. За короткий час роман завоював собі славу на батьківщині і був перекладений більше як на десять мов.
Від самої появи «Саги про Єсту Берлінга» всі, хто писав про цей роман, починаючи від видатного данського критика Георга Брандеса, що перший відгукнувся на нього захопленою рецензією, насамперед відзначали його надзвичайну оригінальність і в сюжеті, і в манері письма.
Книжка вийшла в світ у той час, коли панівною течією в шведській і в усій західноєвропейській літературі був натуралізм з його методом докладного і безстороннього копіювання дійсності. Найбільший представник натуралізму в Швеції Август Стріндберг слідом за французькими натуралістами проголошував науковий метод у літературі, висував культ розуму, давав перевагу соціальним проблемам сучасності. «Сага про Єсту Берлінга» написана в іншому річищі. Письменниця звернулася до переказів і легенд рідного їй Вермланду, зреалізувавши, огорнувши романтичним серпанком людей і події, на перше місце поставила не розум, а почуття. Соціальні проблеми вона зачіпає мало. Натомість величезної ваги в неї набувають так звані вічні питання: добро і зло, місце людини серед природи і серед усього людства, свобода й обов’язок.
Роман складається з окремих новел, філігранно виписаних, але різних за своєю тональністю. Деякі з них романтично піднесені, деякі звучать як притчі (наприклад, розділ «Amor vincit omnia»), крізь деякі просвічує тонка мудра усмішка. Письменниця майстерно переплітає в творі фантазію з реальністю, не проводить межі між світом дійсності і світом уяви, чарівне й дивовижне стоїть у неї поряд із сірим, буденним, всі явища природи, мертві речі пройняті духом поезії, найпростіше подане з тихою урочистістю. Весь твір, як казав про нього Томас Манн, робить враження «казки під арфу».
Головний герой книги — Єста Берлінг, колишній священик, позбавлений дану за пияцтво і нехтування своїх обов’язків. Але й решту героїв навряд чи можна назвати другорядними. Їхня доля, їхня людська особистість така цікава, письменниця має стільки всього про них сказати, що розділи, присвячені їм, набувають самостійного значення. Вони густо насичені дією, це окремі саги, що свій рід ведуть від давньоскандінавського епосу й переказів про лицарів круглого столу, — тільки що їм надано сучасної мистецької форми й чітко ліричного тембру.
Єсту, зневіреного в собі, опанованого думкою про самогубство, рятує від смерті господиня найбагатших маєтків на узбережжі озера Левену майориха Маргарета Самеєліус і поселяє в своїй садибі серед одинадцяти інших нахлібників, званих кавалерами, — таких, як і він, невдах у житті, але веселих, безжурних і талановитих людей, що самохіть чи з примхи долі втратили рідну домівку і тепер живуть з ласки майорихи у її маєтку.
Єста Берлінг — поет, мрійник, людина шляхетного серця і надзвичайного чару, в нього закохуються найгордовитіші красуні, його люблять усі — чоловіки й жінки, старі й молоді, він приносить сміх і радість у будь-яке товариство. Кожному почуттю Єста Берлінг віддається цілою душею. Він однаково великий у доброму і в злому, бо зло він теж чинить — із забобонів, з хибних моральних настанов, внаслідок болісних пошуків правди, пошуків шляху до людей.
У шведській критиці й досі тривають суперечки про те, хто був прототипом Єсти Берлінга. Сама письменниця в оповіданні «Сага про сагу» каже, нібито цей образ остаточно вималювався в її уяві після однієї розмови з батьком, коли він розповів дочці про якогось свого знайомого з юнацьких років — незвичайно принадну людину, улюбленця всього Вермланду, що мав хист поета, співака, музики й оратора, а проте майже ціле своє життя був домашнім учителем у маєтках краю. Критики добачають риси Єсти в декому з сучасників письменниці, в її знайомих, в її батькові. Та найбільше правди на боці тих, хто вважає образ Єсти Берлінга збірним, що втілив у собі риси національного характеру шведів.
Кавалери, серед яких живе Єста Берлінг, — це безтурботні люди, що понад усе цінують земні втіхи й радощі. Їхнє кредо — давнє поганське «сагре diem», лови сьогоднішній день, втішайся тим, що тобі дає життя. Вони творять культ почуття. Його закони — обов’язкові для всіх; тільки беззастережно скоряючись їм, можна спізнати повноту життя.
Почуття — автентичний вияв людської особистості, і всяке насильство над ним, всяке зневаження його призводить до духовного краху. В романі читач бачить це на прикладі Мар’яни Сінклер, одного з найкращих жіночих образів твору. Довго живучи по чужих країнах, прилучившись до сучасної цивілізації, Мар’яна втратила природність почуттів, впустила в серце «дух самоаналізу», що робить її нездатною до щирого кохання. Тільки перейшовши через тяжке горе й терпіння, вона знаходить своє справжнє людське обличчя.
Але поклоніння почуттю, ніби перенесене з часів Відродження, хоч і найбільше відповідає людській природі, а все ж не виправдує сенсу людського буття. Доля кавалерів трагічна, бо їхнє життя — пустоцвіт. Призначення людини — бути не тільки веселою, але й доброю. «Радість — неодмінна пожива дітей нашої землі, і вона ніколи не згасне, — пише Сельма Лагерлеф в останньому розділі «Саги про Єсту Берлінга». — Одначе над світом і досі тяжіє нерозгадана загадка: як бути водночас веселим і добрим?»
Таку розгадку письменниця знаходить у праці. Тільки праця робить людину щасливою, надає життю її гармонії, виправдує її існування на землі. Працею на добро простим людям вирішують спокутувати свою провину за зруйнований маєток Єста Берлінг і кавалери, «Тепер мене ніхто не звабить усім багатством світу… Я хочу назавжди лишитися вбогим, житиму серед селян і допомагатиму їм чим зможу», — каже Єста Берлінг.
Таким акордом закінчується ця найсвоєрідніша в шведській та й в усій скандінавській літературі поема в прозі.
Нині ця книга перекладена майже всіма мовами світу, за її мотивами знято одинадцять кінофільмів, не раз її інсценізували для театру. Вона поставила Сельму Лагерлеф у ряди видатних письменників світу.
Перекази й легенди рідного краю стали для Сельми
