Юдейська війна - Ліон Фейхтвангер

Правда, римські юдеї, він це помітив, не будуть надмірно старатися допомогти йому в його місії. Мебльовий фабрикант Кай бар-Цаароне, президент Агріппінської громади, в якого він живе й якому передав найкращі привітання від батька, з’ясував йому становище. З’ясував із прихильністю, але обережно, натяками. Ста тисячам юдеїв у Римі ведеться непогано. Вони живуть у мирі з іншим населенням. Вони незадоволено стежили за тим, як в Єрусалимі національна, ворожа Римові партія «Месники Ізраїлю» набирала дедалі більшого впливу. Вони зовсім не думають про те, щоб поставити під загрозу своє приємне становище, втручаючись у постійні суперечки Єрусалимських панів із Римом і цезарським урядом. Ні, найважливіше Йосиф мусить зробити сам.

Перед ним нагромаджені були камінь і дерево, цегла, колони, мармур усіх кольорів. Споруда, підіймалася вгору, майже перед очима. Коли він через півгодини чи через годину піде звідси, вона вже зросте, не набагато, може, на якусь тисячну частку своєї загальної визначеної маси, але якраз визначеної на цю годину маси досягнуть. Але й він чогось досягне за цей час. Його поривання вперед стало гарячішим, палкішим, непоборнішим. Кожен удар, кожен звук пилки чи молотка відбивався в ньому, тим часом, як він, немов би байдуже, як і багато інших гуляючих, сидів на сонечку. Він має багато попрацювати, поки визволить із в’язниці своїх трьох невинних, але він зробить це.

Він уже не почувається таким малим і бідним, як у перший день тут. Його повага перед м’ясистими, зосередженими обличчями тутешніх людей зменшилася. Він побачив, що ці римляни менші на зріст, ніж він. Він проходить, стрункий і високий, між ними, і жінки в Римі повертають до нього голови не менш, ніж жінки в Єрусалимі та Цезарії. Ірена, донька президента громади Кая, не слухаючись батька, заходить до кімнати тільки тому, що там він, Йосиф. Він має гарне тіло, бистрий, повороткий розум. Двадцять одного року він дістав великий титул доктора вищої храмової школи в Єрусалимі, опанував геть усю, таку розгалужену царину юридичних і теологічних тлумачень Святого письма. І хіба він не жив цілих два роки в пустелі у ессея Бануса, щоб набути там чистого погляду, призвичаїтися до самозаглиблення, внутрішнього самоспоглядання? Нічого не бракує йому, крім нижнього щабля драбини, сприятливого моменту. Але він настане, мусить настати.

Молодий літератор і політичний діяч Йосиф бен-Маттіас стиснув губи. «Заждіть, панове з Великої ради, бундючні панове з Кам’яної палати. Ви мене принижували, ви тримали мене внизу. Якби до того, що приділили мені на витрати з вашого храмового фонду, не додав дечого мій батько, я не міг би сюди приїхати. Але тепер я сиджу тут, у Римі, як ваш делегат. І, будьте певні, я це використаю. Я покажу це вам, мої доктори й панове». Люди всередині Великого цирку стали перегукуватися, підводилися, дивилися всі в одному напрямку. З Палатина вниз спускалася, виблискуючи, велика група — глашатаї, пажі, почет, паланкіни. Йосиф теж підвівся, хотів роздивитися. Якраз знову підійшов той самий провідник, і цього разу Йосиф не відмовився від його послуг. Це не був цезар, ні, і не префект гвардії, це був сенатор або інший великий пан, якому архітектор Целер мав показати будівництво.

Цікаві юрбилися ближче, стримувані поліцією та слугами архітектора і його супутників. Вправному провідникові вдалося пробратися з Йосифом у перший ряд. Так, по лівреях пажів, вістунів і лакеїв він розпізнав, що це був сенатор Марулл, який хотів оглянути цирк. Йосиф приблизно знав, хто такий Марулл, бо в усіх провінціях, і в Єрусалимі теж, розповідали дикі історії про цього сенатора як про першого бонвівана при дворі, що вмів жити собі на втіху та напучував цезаря в усіх питаннях рафінованих насолод. Крім того, він був автор популярних жартів, наприклад, сміливих ревю, які виставляв великий комік Деметрій Лібан. Йосиф із жадібною цікавістю розглядав цього пана, про якого так багато говорили. Сидячи в своєму паланкіні, він байдуже слухав пояснення архітектора, іноді приставляючи до ока сяючий смарагд свого монокля.

Йосиф звернув увагу на другого пана, до якого всі ставилися з великою пошаною. Але чи був це пан взагалі? Він виліз із свого паланкіна, погано й недбало одягнений, вештався між нагромадженим навкруг будівельним матеріалом, огрядний, з безладно виголеним, м’ясистим лицем, з важкими, сонними очима під опуклим лобом. Він тільки наполовину слухав слова архітектора, підняв шматок мармуру, покрутив його в своїх масних пальцях, підніс його зовсім близько до своїх очей, потім понюхав, відкинув, взяв із рук муляра його інструмент, помацав. Потім сів нарешті на брилу, перешнурував свої черевики, які розв’язалися, досадливо відмовившись від допомоги лакея, що поспішив до нього. Так, провідник знав і його, це був Клавдій Реґін. «Видавець?» — спитав Йосиф. Можливо, що він і книги продає, але провідник не знав про це нічого. Він знав його як придворного ювеліра цезаря. Дуже впливовий пан у всякому разі, великий фінансист, хоч і виглядає майже нужденно у своєму одязі і так мало ваги надає числу й пишноті свого почту. Дуже знаменно, бо ж він народився як невільник, син сицилійця-батька й юдейки-матері, а такі пани, що вибилися з низів, люблять мати блискучий вигляд. Цей Клавдій Реґін зробив просто казкову кар’єру в свої 42 роки. При заповзятливому уряді теперішнього цезаря провадиться багато ділових справ, справ значних, і Клавдій Реґін причетний до всіх. Велика частина флоту, що перевозить хліб із Єгипту та Лівії, належить йому, його зерносховища в Путеолі й Остії — визначні споруди.

Сенатор Марулл і придворний ювелір Клавдій Реґін розмовляли голосно і ні на що не зважаючи, тому перший ряд цікавих, у якому стояв Йосиф, міг чути кожне слово. Йосиф сподівався, що обидва чоловіки, імена яких у літературних колах цілого світу називали з великою пошаною, бо ж Клавдія Реґіна вважали за першого римського видавця, висловлять значущі естетичні думки з приводу оглянутого будівництва. Він напружено прислухався. Він не міг цілком втямити зміст бистрої латини обох, але, наскільки він міг помітити, розмовляли вони не про естетичні та філософські речі: говорили про ціни, курси, справи. Він виразно чув ясний, носовий голос сенатора, який тоном веселого глузування спитав із свого паланкіна, так гучно, що чути було далеко:

— Ви, власне, теж заробляєте на Великому цирку, Клавдіє Реґін?

Ювелір, він сидів на кам’яній брилі на сонечку, вигідно примостивши руки на товстих ногах, відповів безтурботно:

— На жаль, ні, сенаторе Марулл. Я гадаю,