Лист незнайомої - Стефан Цвейг
Той енергійно протестував, стверджував, що зовсім не втомився, і був би радий не лягати всю ніч. Але його мати вже простягнула баронові руку для прощального поцілунку.
Цієї ночі Едґар погано спав через змішане почуття щастя і дитячого розпачу. У його житті трапилося щось досі незнане, бо вперше довелося так близько торкнутися світу дорослих. У полохливому напівсні він забув про власне дитинство і відчув себе дорослим. Досі у нього було мало друзів, він ріс самотнім і хворобливим. Щоб задовольнити свої потреби ніжності, він міг звертатися до самих лише слуг і батьків, але ті мало ним переймалися. Силу любові не можна вимірювати тільки в момент, коли вона себе проявляє – треба враховувати і весь попередній період напруженого очікування, цю порожню і темну смугу розчарування і самотності, яка передує усім подіям, що стосуються серця. У серці Едґара чекало свого часу надзвичайно потужне і досі нікому не потрібне почуття, яке кинулося назустріч першому-ліпшому, хто в певний момент здався достойним такої честі. Едґар лежав у темряві, щасливий і збентежений, йому хотілося сміятися і плакати водночас. Бо він уже любив цього чоловіка так сильно, як ніколи не любив жодного зі своїх друзів, ні батька, ні матір, ні навіть Бога. Уся незріла пристрасність юності, яка накопичилася в ньому, тепер вхопилася за цю людину, чиє ім’я ще кілька годин тому було йому невідомим.
Але хлопець був достатньо проникливим, і несподівана та дивна дружба викликала у нього не лише захоплення, а й невеселі роздуми. Його непокоїло, чи достойний він такої дружби, чи не занадто нікчемною є його особа для такого щастя. «Чи гідний я його уваги, я, малий дванадцятирічний хлопець, який ще ходить до школи і якого увечері першим відсилають спати? – це питання мучило його найбільше. – Що цікавого може він побачити в мені? Що я можу йому запропонувати?» І саме ці муки, нездатність проявити своє відчуття робили його таким нещасним. Давніше, коли у нього з’являвся новий друг, він завжди насамперед показував йому свої коштовності, сховані в парті, – поштові марки та камінці, звичні дитячі реліквії, але всі вони, хоча ще вчора здавалися йому такими важливими і привабливими, сьогодні втратили свою вартість, стали смішними й недолугими. Бо як можна показувати весь цей непотріб новому другові, до якого він не сміє навіть звертатися інакше, ніж на «ви»? Яким чином він міг би продемонструвати свої почуття? Приреченість бути маленьким, чимось половинчастим і незрілим, дванадцятилітньою дитиною перетворилася для нього на справжні тортури. Ще ніколи він так сильно, так переконано і пристрасно не проклинав своє дитинство, ще ніколи так сильно не хотів прокинутися раптом таким, яким завжди мріяв стати: великим і сильним, таким же дорослим, як і всі інші.
У ці неспокійні думки відразу ж впліталися перші кольорові сни про новий світ дорослого життя. Едґар нарешті заснув із усмішкою на обличчі, але сон його був неспокійним, бо він не міг забути про завтрашнє побачення з новим другом. Уже о сьомій ранку він прокинувся від жаху, що проспав і запізнився. Похапцем убрався, привітався у сусідній спальні з матір’ю і вискочив надвір ще до того, як здивована мама встигла запитати, в чому справа, адже зазвичай добудитися його було не так просто. До дев’ятої він неспокійно блукав подвір’ям, забув поснідати, стривожений лише тим, аби не примусити свого друга занадто довго чекати на обіцяну прогулянку.
О пів на десяту нарешті з’явився барон. Ясна річ, він давно забув про домовленість і лише посміхнувся з бурхливої емоційності хлопця, який нетерпляче кинувся до нього, але вирішив дотримати слова. Він обійняв хлопчака за плечі, а в того на обличчі знову засяяла посмішка, і вони прогулялися у дворі перед готелем. Барон не поспішав вирушати на обіцяну прогулянку і, здається, чогось чекав, у кожному разі його погляд час від часу нервово зупинявся на вхідних дверях. Раптом він виструнчився і подався вперед. У дверях з’явилася мама Едґара, відповіла на привітання барона і з привітною усмішкою підійшла до них. Вона радо дала згоду піти з ними на прогулянку. Син не сказав їй про домовлену зустріч із бароном, він беріг цю таємницю як щось надто коштовне. В Едґара відразу ж зіпсувався настрій, і він закусив губу. І треба ж було його мамі вийти з дверей саме тепер! Адже ця прогулянка належала тільки йому, він познайомив свого нового друга з мамою лише з ввічливості, але це зовсім не значило, що тепер він буде ділитися з нею цією дружбою. А коли він помітив, як привітно барон розмовляє з його мамою, в душі хлопця заворушилися ревнощі.
Вони вирушили на прогулянку втрьох, і раптове та небезпечне почуття власної важливості ще більше зміцнилося в душі хлопця завдяки очевидній зацікавленості обох супутників його персоною, а вони навперебій демонстрували таку зацікавленість. Майже вся розмова була присвячена Едґару, при цьому мати трохи перебільшено турбувалася про блідість і нервовість хлопчика, а барон з посмішкою заперечував її побоювання і нахвалював зразкову поведінку свого «друга», як він його називав. Це був зоряний час Едґара. Він раптом отримав права, яких досі ніколи не мав. Йому дозволялося брати участь у дорослій розмові й навіть нескромно висловлювати свої найсміливіші побажання, за які раніше його завжди сварили, але тепер ніхто не перебивав його і не просив замовкнути. Тож не дивно, що у ньому з неймовірною швидкістю росла підступна і фальшива впевненість у тому, що він уже дорослий. У своїх мріях він уже відкинув дитинство далеко за спину, як одяг, із якого виріс.
За обідом барон пересів за їхній стіл на запрошення матері Едґара, яка ставала з новим знайомим усе більш привітною. Візаві перетворився на сусіда, а знайомий на друга. Тріо настроїлося для спільної гри, і три голоси – жіночий, чоловічий
