Другий чоловік, Ларрі Трамблі

діймає голод, і тоді, знесиленого, вони ловлять його і привозять на площу у великому місті. Коли перший удар палиці досягає його обличчя, він крізь криваві сльози впізнає ту, яка його вдарила. Він нагадує їй, що він — її син, плоть від плоті її, та вона вже готується повторити свій убивчий рух, чим провокує інших жінок.

У нього ніколи не стане сміливості піти. Треба було втікати першого дня після того, як приїхав у цей дім. А тепер він не може жити без неї.

Малюк

Самюель стриже нігті на руках і ногах Малюка. Душ, який він змусив того прийняти вранці, не спромігся вимити бруд, що вже в’ївся в них. Він обіцяє взяти Малюка на базар, якщо той дозволить провести процедуру, хоча така обіцянка й може йому дорого коштувати. Мадам попередила: «Я не хочу, щоб він виходив з дому. Ти пильнуєш його, як власну тінь. Й не зобижай його!»

Спочатку, якщо він не валявся в ліжку, то сидів на кухні, і цікавив його винятково папуга. За кілька днів Малюк навіть зміг приручити його, чого ні Мадам, ані Самюелеві так і не вдалося зробити попри щоденні намагання. Пташка сідає на нього, встромляє носа в його пишну шевелюру, їсть з долоні. Малюк прекрасно імітує пташині рулади. Самюель проводить дні за приготуванням йому їжі, яку той заковтує, наче й досі голодний, пере його речі й займається його гігієною. І не чує від Малюка жодного слова подяки. Малюк вважає нормальним, що в один день Самюель став його слугою.

Його поява в домі змінила звички Мадам. Вона раніше повертається з роботи, щоб проводити час із ним. Приносить йому солодощі, веде в сад, де навчає його назвам квітів і дерев. Самюель настільки роздратований, що навіть не намагається шпигувати за ними.

Малюк не розуміє, чому не може знову стати до роботи. Він робить сотню кроків по кухні, зітхає і, тільки-но Самюель відвертається, зникає. Він поводиться як насторожене звірятко, готове щомиті втікати. Самюель іноді вирішує його прив’язувати. Врешті, це перетворюється на гру.

Хлопця били, на тілі залишилися сліди, які не можуть брехати. Іноді він різко прокидається, бо стає жертвою нічних жахів. Самюель намагається його заспокоїти, та Малюк відштовхує його. Самюель цікавиться, з якого дива ця істота опинилася на фабриці. Аж ось він дізнається від Мадам, яку діймає запитаннями, що Малюк утік із села, сховавшись у кузові вантажівки. І потрапив на фабрику водночас із в’язками бамбука, що їх доправив туди водій. Мадам повідомила батьків Малюка, і після звичних перемовин вони дійшли між собою згоди: він працюватиме в цехах, а частина платні посилатиметься сім’ї. Проте вона так і не захотіла пояснити Самюелеві, чому згодом він почав кермувати службовим автомобілем. Не пояснила й того, чому невдовзі вирішила запропонувати його батькам узяти хлопця за чоловіка. Самюель допитує й Малюка, який лише знизує плечима, наче все це не має жодного значення. Самюель навіть не впевнений, чи Малюк розуміє самі запитання. Або чи усвідомлює, що робить у цьому домі.

Малюнки

Мадам повернулася з весілля з портативним радіо, яке отримала в подарунок і яке її не цікавило. Вона подарувала його Малюкові. Замість того, щоб слухати, він носить його в руках, наче найціннішу річ на світі. Навіть спить із ним. Самюель пояснює, що ніхто в нього нічого красти не збирається, та слова не справляють жодного враження. В одне вухо влітають, а з іншого вилітають. Коли ж Малюк вирішує нарешті його ввімкнути, то годинами сидить у кутку кухні і слухає. Й уважно дивиться на радіо, яке поставив на кухонний стіл, наче з нього виходить якась субстанція, що поволі заповнює довколишній простір, і наче врешті він занурюється у той світ, створений із хвиль і мрій. Якось, повернувшись із закупів, Самюель знаходить радіо, розібране на багато шматочків. Малюк його ретельно розібрав. Ясно, що Самюель увесь час дивувався такій поведінці. Звідтоді, як Малюкові перестали снитися кошмари, його спроби втекти рідшають, аж доки зовсім не припиняються. Самюелеві здається, що він заспокоївся. Він часто бачить Малюка замисленим, з дивною усмішкою, яка залишається висіти на обличчі, наче її забули зняти.

— Ти про що думаєш?

— Ні про що.

— Тобі нудно?

— Не знаю.

У Самюеля виникає ідея дати йому папір і кольорові олівці. За кілька хвилин той малює папугу в клітці. Малюнок надзвичайно детальний. Можна сказати, майже фото. Жодну дрібницю він не оминув своєю увагою: відтінок синього на крилах, шафранового кольору чубчик на голові, чорну крапку ока із золотавим відблиском, тіні від прутів клітки, що накладаються на пір’я. Він майже не дивився на пташку, коли малював.

— Ти давно малюєш?

— Оце вперше.

— Не вірю.

— Справді вперше.

— Я ще ніколи не бачив, щоб хтось малював так доб­ре, як ти. Хто тебе навчив?

— Ніхто.

— Це неможливо.

— Ніхто.

— Намалюй іще щось.

На папері з’являється кермо автомобіля, панель управління, лобове скло, за яким видно вулицю з крамницями й перехожими. Малюк зупиняється, а тоді додає дві долоні, що тримають кермо. Самюель упевнений, що то його долоні. Цей малюнок, як і попередній, — неймовірно точний.

— Ти в школі навчився малювати?

— Я ніколи не ходив до школи.

— Ти вмієш писати?

— Ні.

— Хочеш, я тебе навчу?

— А навіщо?

— Дивись.

Самюель пише слово папуга під малюнком.

— Бачиш ці букви? Це інший спосіб показати папугу.

— Не схоже на папугу.

— А якщо ти заміниш букву в кінці слова, то стане ясно, що їх багато. Досить практично.

— Я не бачу клітки.

— Зачекай.

Самюель пише: Папуги співають у клітці.

— А тепер багато папуг у клітці, і вони співають.

— Я не бачу їх і не чую.

— Бо ти ще не вмієш читати.

Після того, як Мадам іде, Самюель перетворює кухню на шкільний клас. Він швидко зауважує, що для Малюка немає різниці між письмом і малюванням. Він відтворює букви, які показує йому Самюель, наче це речі, складені в шухляді. У нього не виходить зрозуміти, яким чином вони, разом дібрані, формують слово. При цьому він має унікальну здатність бачити речі й поєднувати їх між собою. Самюель залишає спроби навчити його, бо бачить, що це ні до чого не призводить. Та дні, проведені за абеткою, змінюють природу їхніх стосунків. Самюелю перестає бути важко опікуватися