Алеф. Прозові твори - Хорхе Луїс Борхес
207
Евклідес да Кунья{833} у своїй книжці, невідомій Рунеберґові, зазначає, що для єресіарха з Канудоса, Антоніу Консельєру{834}, доброчесність «була майже нечестям». Аргентинський читач пригадає аналогічні уривки з творів Альмафуерте{835}. Рунеберґ опублікував у символістському журналі «Шю інзеґель» розлогу описову поему «Таємна вода». У перших строфах розповідається про події вельми клопітного дня; в останніх описується, як поет натрапляє на замерзлий ставок; він робить висновок, що тривале існування цієї мовчазної води гасить нашу схильність до насильства й у якийсь спосіб дозволяє його та спокутує. Поема закінчується так: «Вода в лісі блаженна; а нам дозволено бути злими й страждати».
208
Морис Абрамович зазначає: «Ісус, на думку цього скандинава, завжди перебуває у виграшній ролі; його поневіряння, завдяки мистецтву друкарів, здобули багатомовну славу; його тридцятитрирічне перебування серед людей було, в загальному підсумку, таким собі дачним відпочинком». Ерфйорд, у третьому додатку до «Cristelige Dogmatik» («Християнської догматики») спростовує це судження. Він зазначає, що розп’яття Бога не припинилося, бо хоч воно й відбулося в часі один раз, проте безперервно повторюється у вічності. Юда досі одержує свої срібняки й не перестає цілувати Христа, досі кидає срібняки у храмі, досі накидає собі на шию зашморг на залитому кров’ю полі. (Щоб обґрунтувати це твердження, Ерфйорд посилається на останній розділ першого тому «Виправдання вічності» Яромира Гладика.)
209
Непогрішність (лат.).
210
Людськість (лат.).
211
Земний світ — дзеркало гри (лат.).
212
© В. Й. Шовкун, переклад українською, 2008
213
Соломон сказав: «Немає нічого нового на землі». І якщо Платон вважав, що «все знання — тільки спогади», то Соломон у цьому ж дусі проголосив, що «все нове — не що інше, як забуття». — Френсіс Бекон. «Досліди», LVIII (англ.).
214
Тут у рукописі витерте якесь слово. Можливо, назва порту.
215
Між іншим (лат.).
216
Ернесто Сабато{836} висуває припущення, що Джамбаттіста, який обговорював походження «Іліади» з антикваром Картафілом, — це Джамбаттіста Віко. Цей італієць обстоював думку, що Гомер — персонаж символічний, як і Плутон або Ахілл.
217
Різнобарвне пальто (англ.).
218
Вергілій — проповідник Євангелії (лат.).
219
Природнича історія (лат.).
220
Тобто чоловіком із Буенос-Айреса.
221
Про сьому любов Бога, або Про вічність (лат.).
222
Заперечую (лат.).
223
З другого боку (лат.).
224
Ні в якому разі (лат.).
225
Про початки (лат.).
226
Перші академіки{837} (лат.).
227
Світло природи (лат.).
228
В рунічному хресті ці дві ворожі емблеми співіснують, переплітаючись.
229
Проти анулярів (лат.).
230
Задля любові до нас він і рідних своїх покинув (лат.).
231
Грізний він був лицем, але приязний духом
Й бороду довгу мав, що спадала на груди широкі! (Лат.)
232
Ґіббон також наводить ці вірші («Занепад і крах Римської імперії», XLV).
233
З погляду вічності (лат.).
234
Задля любові до нас він і рідних своїх покинув,
І батьківщиною стала наша Равенна йому (лат.).
235
Цікаво, яке я мав обличчя,
Коли ще світу не було.
Їтс. «Спіральна зірка» (англ.).
236
В оригіналі сказано «чотирнадцять», але ми маємо більш ніж досить підстав вважати, що в устах Астеріона цей числівник означає нескінченність.
237
Минуле (англ.).
238
Про всемогутність (лат.).
239
Так називається твір Томи Аквінського, який претендує на розв’язання всіх теологічних проблем, які тільки можуть виникнути.
240
Німецький реквієм (нім.).
241
Тут дається в перекладі з іспаномовної біблійної цитати. Відповідна цитата з українського перекладу Біблії має істотно інший зміст.
242
Видається прикметним, що оповідач не згадує про свого найславетнішого предка, теолога і гебраїста Йоганнеса Форкеля (1799—1846 рр.), який застосував діалектику Геґеля до христології і чиї буквальні переклади кількох апокрифічних євангелій засудив Генгстенберґ{838} і схвалили Тіло й Ґезеніус{839}. (Прим. ред.)
243
Розрахунок зі Шпенґлером (нім.).
244
Інші нації живуть у невинності, у собі й для себе, як мінерали або метеори; але Німеччина — це всеосяжне дзеркало всього сущого, це — свідомість світу (Weltbewusstsein). Ґете є прототипом цієї вселенської чуйності. Я не осуджую його, але не впізнаю в ньому фаустіанську людину, як її розумів Шпенґлер.
245
«Про природу речей» — поема Лукреція.
246
Кажуть, наслідки цього поранення були дуже серйозними. (Прим. ред.)
247
Приблизне значення: «Додатки й пропуски» (лат.).
248
Поезія часу (нім.).
249
Тут ми були змушені пропустити кілька рядків. (Прим. вид.)
250
Ні в архівах, ні в творах Зерґеля не зустрічається ім’я Єрусалема. Не зафіксоване воно і в історіях німецької літератури. Проте я не думаю, що йдеться про персонажа вигаданого.
