Малюк Цахес - Ернст Теодор Амадей Гофман

Майстер Абрагам підійшов до вікна і виглянув у темряву. Буря стихла, чутно було, як нічний вітер струшував з дерев у лісі поодинокі краплі. Здалеку, з того боку, де був замок, долинала весела танцювальна музика.

– Видно, княжич Гектор хоче перед partie à la chasse[210]трохи пострибати, – мовив майстер Абрагам.

– Ну, а що з К'ярою? – запитав Крейслер.

– Добре робиш, – повів далі майстер Абрагам, знеможено опускаючись у крісло, – добре робиш, сину мій, що нагадуєш мені про К'яру, бо цієї фатальної ночі я мушу випити чашу гірких спогадів до останньої краплі. Ох, дивлячись, як хазяйновито К'яра вештається по кімнаті, якою чистою радістю сяють її очі, я відчув, що не зможу ніколи розлучитися з нею, що вона повинна стати моєю дружиною. А проте я сказав їй: «Але ж, К'яро, що я робитиму з тобою, коли ти залишишся тут?» Дівчина підійшла до мене і сказала дуже поважно: «Майстре, в тій книжці, що я вам принесла, ви знайдете докладний опис оракула, та ви й самі бачили всі ті пристрої. Я хочу бути вашою Невидимою дівчиною!» – «К'яро, – приголомшено вигукнув я, – К'яро, що ти кажеш? Як ти можеш вважати мене другим Северіно?» – «О, не нагадуйте мені про Северіно», – відповіла К'яра. Та чи варто докладно розповідати вам про все це, Крейслере, ви й самі знаєте, що я здивував світ Невидимою дівчиною, але повірте: мені відразно було б збуджувати якимись штучними засобами свою любу К'яру чи якось інакше обмежувати її волю. Вона сама визначала час і годину, коли відчувала в собі силу чи, швидше, коли могла б відчути силу грати роль Невидимої дівчини, і тільки тоді мій оракул промовляв. Крім того, грати цю роль стало потребою для моєї маленької помічниці. Певні обставини, про які ви довідаєтесь потім, привели мене до Зіггартсвайлера. Мені хотілося оточити свої виступи тут цілковитою таємницею. Я зупинився у відлюдному будинку вдови князівського кухаря й через неї розпустив чутку про свої дивовижні штуки. Дуже швидко та чутка дійшла до двору. Все сталося так, як я й сподівався. Князь – я маю на думці батька князя Іренея – сам знайшов мене, і моя провидиця К'яра виявилась тією чарівницею, яка, немов натхнена неземною силою, часто відкривала князеві його власну душу, тож чимало туманного в ній він тепер побачив і зрозумів. К'яра, що стала моєю дружиною, мешкала в одного надійного, відданого мені чоловіка в Зіггартсгофі й приходила до мене тільки смерком, тому її присутність залишалась таємницею. Бо ж бачите, Крейслере, люди так прагнуть див, що хоч штуку з Невидимою дівчиною неможливо показати без участі людської істоти, вони вважали б, що їх дурять і беруть на кпини, якби довідалися, що Невидима дівчина – істота з плоті й крові. Ось чому в тому місті, де помер Северіно, його після смерті всі лаяли й називали брехуном, коли стало відомо, що пророкувала в його кабінеті маленька циганка, і ніхто не оцінив майстерно зробленого акустичного пристрою, завдяки якому голос ніби виходив зі скляної кулі. Старий князь помер, мені остогидли мої штуки й необхідність ховати К'яру, я хотів вернутися зі своєю любою дружиною в Генієнесмюль і знов узятись до органів. Та одного вечора, коли К'яра мала востаннє грати роль Невидимої дівчини, вона не прийшла, довелось відсилати цікавих ні з чим. Серце моє калатало від тривожного передчуття. Вранці я помчав до її помешкання й довідався, що К'яра вийшла з дому о звичайній годині. Ну, чого ти витріщив на мене очі, хлопче? Сподіваюсь, ти не ставитимеш мені дурних запитань? Адже й так зрозуміло – К'яра безслідно зникла, і ніколи, ніколи більше я її не бачив!

Майстер Абрагам схопився з крісла й кинувся до вікна. Глибоке зітхання свідчило, що з роздертої рани в серці знов закапала кров. Крейслер мовчанкою вшанував глибоку скорботу старого.

– Вам уже пізно, – після довгої мовчанки озвався майстер Абрагам, – вам уже пізно вертатися до міста, капельмейстере. Скоро північ, а надворі, самі знаєте, блукають лихі двійники та всяка інша нечиста сила і можуть вас збаламутити. Лишайтеся в мене. Безглуздо, цілком безглуздо було б

(М. п. д.) якби такої непристойної витівки хтось допустився у священному місці, тобто в аудиторії. Моє серце так стискається, так йому тісно в грудях, у голові снують такі високі думки, що я не можу писати далі, мушу відкласти перо й трохи прогулятися.

Мені полегшало, і я вертаюся до письмового столу. Але те, що сповнює моє серце, вилітає з уст і з-під пера поета! Колись я чув, як майстер Абрагам розповідав, що в одній старовинній книжці писалося про якогось дивного чоловіка: в тілі його начебто струменіла особлива materia peccans,[211] що виходила тільки крізь пальці. Але він підкладав під руку гарний білий папір, збирав шкідливу рідину, що шумувала в його тілі, й називав ті відходи віршами, які йшли з глибини душі. Я вважаю те оповідання злісною сатирою, але мушу признатися, що часом і мене всього, до самих лап, пронизує дивне відчуття – я б назвав його духовною сверблячкою – і змушує записувати все, що я думаю. Таке зі мною діється й тепер – нехай воно мені зашкодить, нехай обмежені коти в своєму засліпленні лютують, навіть спробують на мені, чи гострі мають пазурі, але я мушу вилити свої почуття!

Мій господар сьогодні цілий ранок читав оправлений у свинячу шкіру том in quarto,