Українська література » Сучасна проза » Святослав - Семен Дмитрович Скляренко

Святослав - Семен Дмитрович Скляренко

Читаємо онлайн Святослав - Семен Дмитрович Скляренко
березі Дунаю від цієї стріли, але перед тим сказав, що під Києвом стали печеніги, а княгиня Ольга просить помочі в князя…

Замислений стояв князь Святослав, дивився на Дунай і гори. Уже близько, так близько, здавалося, була перемога над ромеями, за Преславою і горами він стане сукупно з болгарами проти Іоанна – і переможе його.

Але хитрі, зрадливі, підступні імператори ромеїв. У цей час, коли воям його треба почати ще один, мабуть останній, бій і коли він іде супроти ворога чесно, з піднятим заборолом, вони діють, як і завжди, – заходять з спини, заганяють ніж у саме серце.

Не самі печеніги стали під Києвом. О, князь Святослав добре знав їхніх каганів. Вони блукають, як пси, над Дніпром, вони бояться руських людей і ніколи б не пішли на Київ і Русь. Якщо ж пішли, то їх підкупили, дали свої кентинарії імператори ромеїв…

Невимовна образа наповнювала серце князя Святослава. Але на зраду імператорів він міг відповісти тільки одним – силою на силу.

– Збережіть цю стрілу для того, хто послав її в серце воя мого, – сказав Святослав. – Я чую твій голос, Руська земле, чую, матінко княгинє! – закінчив він.

І тоді князь Святослав велів кликати до себе брата Уліба, воєвод, тисяцьких, всю вищу дружину.

У глибокому роздумі стояв він з нею над берегом Дунаю, довго дивився, як хвилі набігають і набігають на пісок.

А поруч із ним стояли князь Уліб, Свенелд, Ікмор, ще чимало воєвод і тисяцьких земель Русі.

– Дружино моя! – почав князь Святослав і підняв очі на подругів своїх у ратних справах. – Много крові нашої пролилося тут, дерзно боролися вої руські, ворог дає уже плечі, близько нам тепер і до Візантії, до правдивого суду на брані. Але імператори ромеїв, по християнському своєму звичаю, велику гнесь сотворили, веред зробили взад нас. Маю вісті я, що печеніги стали під Києвом-градом, княгиня Ольга кличе рятувати землю Руську, поміч дати Києву…

Воєводи мовчали, але блискучі очі, покладені на мечі руки, стиснуті уста свідчили про їхню образу й ненависть.

– Мислю так, – вів далі князь Святослав, – що не можемо ми брані з імператорами припинити. Станемо тут і будемо стояти. Я ж уборзі з дружиною меншою іду Києву. Обапол будемо боротись – ви тут, а я там. Знаю, буде вам ослаба, дружино, але відаю – станете на смерть, і супостат вас не одоліє. Не нам, а імператорам ромеїв пагуба буде.

– Роби, княже! – відповіли всі.

Тієї ж ночі, перепливши Дунай, князь Святослав з дружиною вборзі полетів до Києва.

5

Кілька разів пробували печеніги копієм узяти Гору. Вони дерлися до стін удень, підповзали й лізли на городниці вночі, стягали дерево й хотіли запалити ворота.

В той же час вони гасали на своїх конях по всіх околицях, пограбували княжі двори в Берестовому й на Оболоні, палили боярські отчини Щекавиці й Хоревиці.

Над Либіддю, де збилося стільки печенігів, що ніде було коня напоїти, на Подолі, а також і в передградді – скрізь лунали зловісні, пронизливі голоси печенігів: напившись медів у княжих і боярських медушах, вони ходили п’яні.

Від Либеді й Подолу долітали іноді й інші крики, від яких здригались всі на Горі, – печеніги мучили й вбивали людей, які не встигли втекти на Гору і ховались десь у лісах і ярах.

Так проминуло багато днів. Спочатку у людей на Горі була надія, що печеніги постоять під Києвом і повернуться в поле. Але ті не думали залишати Києва. Дедалі їх ставало нібито ще більше, певне, з поля підходили нові орди.

На Горі було важко. Гридні день і ніч стояли на стінах, одбивали напади, лагодили городниці. Вже багато їх було покалічено, багато лежало в землі біля воріт на Перевесище.

Гридням допомагали ремісники з передграддя, смерди з Подолу, вони стояли на городницях і під стінами – подавали каміння, носили пісок, готували стріли.

Не відставали й жони полянські – їхні руки були також у надобі, багато з них мали гострі очі, вміли метко стріляти з луків.

А потім люди почали страждати від голоду й нестачі води. Княжі й воєводські кліті дедалі порожніли. Чим більш зростала спека, тим меншало в джерелах біля берестянської стіни води.

Немічна, хвора була й княгиня Ольга. Вона, правда, намагалась, щоб ніхто не помічав цього, і хоч часто не спала ночами, але так само, як і все життя, прокидалась до схід сонця, виходила в сіни, говорила з боярами і тіунами, думала, як зробити, щоб легше було людям.

Турбувалась княгиня й про онуків своїх, оберігала їх у важкі

Відгуки про книгу Святослав - Семен Дмитрович Скляренко (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: