Улісс - Джеймс Джойс

ДОЧКИ ЕРІНА:

Блумова нирко, молися за нас.

Квітко лазні, молися за нас.

Ментонів Менторе, молися за нас.

Рекламний агенте для «Фрімена», молися за нас.

Масоне Милосердний, молися за нас.

Заблукане Мило, молися за нас.

Принади Гріха, моліться за нас.

Музико без Слів, молися за нас.

Приборкувачу громадянина, молися за нас.

Любителю всяких штучок-дрючок, молися за нас.

Повитухо Всемилостива, молися за нас.

Картоплино, що береже від усякої Чуми і Моровиці, молися за нас.

Хор із шестисот голосів під орудою Вінсента О’Брайєна {776} виконує хорал «Алілуя», акомпанує на органі Джозеф Глінн. Блум німіє, знічується, обвуглюється.

ЗОЯ: Говори-балакай аж поки й почорнієш.

БЛУМ (у старенькому капелюсі, за його стрічкою застромлена череп’яна люлечка, черевики припали пилом, в руках червоний вузлик емігранта, веде за собою на солом’яній мотузці чорну, як морений дуб, свиню, а в очах усміх): Пора мені йти, хазяєчко, а то пропаду ні за Коннемарського цапа душу (зі сльозою в очах): Усе, що діється, це божевілля. Патріотизм, туга за померлими, музика, майбутнє нації. Бути чи не бути. Сон життя вже минув. Хай іде собі з миром. А вони хай живуть далі. (Сумно дивиться в далечінь.) Моя свічка вже догоріла. Ковтнути трохи миш’яку. Запнути штори. Лист. А потім лягти і спочити. (Тихо зітхає.) Годі. Я прожив своє. Прощайте. Прощавайте.

ЗОЯ (незворушно пригладжує пальцем на шиї свою горжетку): Ти справді? Тоді бувай. (Глузливо.) Мабуть, ти сьогодні устав із лівої ноги, а, може, перепхнувся зі своєю кобітою надто побіжно. Знаю я вас усіх як облуплених.

БЛУМ (із гіркотою): Чоловік і жінка, кохання, що це? Бочка і чопок.

ЗОЯ (раптом розсердилася): Не люблю балакунів, що ради красного слівця на макарони ламаються. Хоч із шльондрою, а треба по людському.

БЛУМ (кається): Щось я дуже уїдливий. Ви це неминуче лихо. Звідкіля ж ти? З Лондона?

ЗОЯ (охоче): Я зі Свиндона, де на органі грають свині. Це Йоркшир, я там народилась. (Відводить його руку, що намацує її пипку.) Слухай-но, Томмі-мишенятку, припини ці штучки і візьмись за дещо серйозніше. У тебе є грошики на коротку ходку? Десять шилінгів?

БЛУМ (посміхається, повільно киває головою): Більше, моя гуріє, більше.

ЗОЯ: Що більше, то краще. (Гладить його оксамитними лапками.) То, може, ходімо? Побачиш нашу нову піанолу в салоні. Ходімо, я скину все.

БЛУМ (нерішуче чухає потилицю з унікальною тупорилістю вуличного торгівця, який раптово розгледів витончену симетрію її пухких груш): Дехто захворів би з ревнощів, якби, не дай Боже, довідався. Потвора з зеленими очима. (Переконано.) Ти ж знаєш, як це важко, тобі можна не пояснювати.

ЗОЯ (влещена): Чого око не бачить — за тим серце не болить. (Гладить його.) Ну, ходімо.

БЛУМ: Смішлива чаклунка! Рука, що гойдає колиску.

ЗОЯ: Дитятко.

БЛУМ (у штанцях, пальтечку, голова чимала, з кучмою темного чуба, зачаровано дивиться широко розплющеними очима на її барвисту спідницю, пухким пальчиком лічить на ній пряжки, лепече, висолоплюючи мокрий язик): Одна, дві, тли, — тли, длві, одлна.

ПРЯЖКИ: Любить. Не любить. Любить.

ЗОЯ: Раз мовчить, то згоден. (Розчепірені кігтики хапають його руку, вказівний палець пише на його долоні умовний знак таємного ментора, що веде до неминучого.) Руки гарячі — горлянка холодна.