Фройд би плакав - Ірена Ігорівна Карпа
Маршрутка зупинилася – зупинив дорожній патруль. Марла виплюснулася зі згадок про події чотирьохрічної давності.
– Перший курс, порожній гуртожиток… ну і скільки це мене ще переслідуватиме?
Марла не знала, що вона скаже цій людині при наступній зустрічі. А зустріч наближалася – Марла сама подзвонила йому і повідомила про свій приїзд. Він нічого не знав про Х'ялмара, і Марла мусила змінити ситуацію. Вона не могла залишити все так, як було – чим далі, тим частіше розв'язок проблеми вимагався від неї у снах, у наркотичних (алкогольних) видіннях, у простих розмірковуваннях на тему «Яку ще хуйню я не скінчила?» тощо.
– Ну невже він ні про що не здогадується? Ну яким би робом взяла і сама собі поїхала у сраку світу? (Добре, що не чує цього Х'ялмар…) Все як завжди – знають усі, крім нього. Може, взагалі розказати йому про всі мої зради? Скільки їх було, тих коханців у темпорері-папках? Десять? П'ятнадцять? Один нікчемніший від іншого. Музи, бляха, недоскубані…
В якийсь момент тієї круговерті швидкоплинних стосунків (швидкоплинність жодним чином не заважала «серйозності, глибині й неповторності» кожного зв'язку) Марла збагнула, що спустошується. Так, ніби вона має у власності величезний коштовний спадок, частину якого віддає кожному новому коханцю. Відтак той пускає коштовності в рух, отримує з них відсотки і підіймається вгору, а Марла, знудившись бавитися з ним, чекає іншого, щоб і його наділити скарбом, а потім усе повторюється.
– Так, ніби розбазарюєш власну удачу, чи що… Харизматичність якась ніби їм переходить.
Отож було вирішено все припинити. Марла кохала Х'ялмара. В цім їй навіть не треба було себе переконувати. Х'ялмар був надто гарним, надто розумним, надто сексуальним і надто хвилюючим, щоб його не кохати. Марла постійно боялася втратити його – а яка може бути надійніша запорука втримання закоханої людини, як не страх утрати об'єкту її кохання? Марла все це усвідомлювала. Вона з усіх сил звела колишні «площини почуттів» докупи, в одну площину, і тепер сама, як велетенський тюлень на крижині, лежала на тій площині, сподіваючись захистити її від нового розшарування. Тепер уже вона не була впевнена у бодай найменшому результаті своїх намагань: площина, крижина, монолітне Марлине кохання всупереч усьому мало відображення самого себе у воді, на якій воно плавало. і лише по тій воді, як по натягнутому на п'яльця полотні, Марла могла вишивати всі ті заготовлені орнаменти з назвами «Нове життя», «Постійність», «Гармонія в коханні».
– Раз тільки гак воно й можливо, значить, так воно цікавіше… – зітхнула Марла, вже вкотре намагаючись відігнати від
себе видіння з темно-синього дзеркала. – Цікаво, чи не стукне мені в голову нашвидкоруч потрахатися з ним до того, як зроблю страшне зізнання…
Діставшись до порожньої квартири в Києві, Марла ввімкнула Sonic Youth і раптом вирішила помастурбувати. Вона відкрила файл зі своїм новим текстом, прочитала кілька рядків і розшпилила джинси. За кілька хвилин піднесла мокрі пальці до обличчя. На них біліла сперма.
…уа lulblyu tеbуа:( еtо strashno…
Прокинувшись після тригодинного сну людиною, що знає в лице Гермеса Трисмегіста, Марла збагнула, що, якщо їй вдалося 73 пережити коктейль «Гемінґвей». страшного на світі залишилося не так уже й багато. Спочатку Марла сказала тому барменові:
– Мені абсент. Чистий.
– А як щодо коктейлів?
– Жодних коктейлів. Мені абсент. Чистий.
– А як щодо коктейлю «Гемінґвей»?
– Мені абсент. Чистий…
– А це і є абсент. Чистий. Тільки підігрітий спалюванням коричневого цукру.
– Ну, давай.
Гірших відчуттів Марлині смакові сосочки, горлянка, стравохід і шлунок не мали навіть тоді, коли вона швидкісне знищувала свої запаси віскі, з'їжджаючи з квартири.
– Апельсинчиком його, апельсинчиком! – звідкись уже здаля махав руками бармен.
– Че, Марла, плохо тебе? [6] – прокричав їй на вухо Шлля. Нормальна річ – у клубах завжди треба лементувати, навіть знайшовши найтихіше місце в кінці барного, стійла. Можна, звісно, Ще ховатися у туалеті, але і стосовно нього Марла відповіла:
– Пока нет – це був один із рідкісних випадків коли дівчинка розмовляла російською По-іншому з двома пітерцями (Ілля – та сама «звізда», з якою в Марли дивним чином заварилася дивна дружба Денис – стереотипний зсутулений програміст із вічним ноутбуком в руці нестереотипними «одной-двумя тисячами» гривень у кишені і вже геть несподіваними для програміста двома мільйонами плюс-мінус сто тисяч баксів на рахунку) порозумітися не вдавалося
– Плюс минус сто тысяч. Он не знает, сколько у него сайтов, сколько доменов и какая их посещаемость. Такой безалаберный парень. И выглядел он так же – как попало – еще два дня назад. Вот хоть одежду нормальную сходили купили.
Марла зиркнула на Дениса. Прості собі джинси і білий светерок на зворушливо-цнотливих застібках. Програміст одним словом. Він примудрявся винаймати помешкання у Києві за 800 доларів, але абсент, як і Марла, пив сьогодні вперше.
– Кстати, абсент не настоящий – сказав (уже таки сказав бо музика на мить затихла) на вухо Марлі Ілля.
– Да? – розчаровано скривилася Марла – от блін.
– Насгояшии бы так пить не вышло Там девяносто гоадусов
Марла уявила собі підігрітих дев'яносто відсотків спирту і їй зробилося сумно
– Что дальше? – бармен шпурляв склянками, інколи не потрапляючи в них із пляшок і проливаючи питво на барну стійку. Це його зовсім не кремпувало, і він хвацько витирав абсентні калюжки з під Марлиних ліктів так, що вона навіть не встигала забрьохатись.
– А теперь три текилы.
Текіла (вони попросили найкращої) виявилася дещо справжнішою за
