Знедолені - Віктор Гюго

9. Гаврош під кулями

Раптом Курфейрак помітив унизу перед барикадою, де свистіли кулі, якусь маленьку постать.

Прихопивши в шинку кошик із-під пляшок, Гаврош вибрався крізь пролом і спокійно заходився спорожняти патронташі національних гвардійців, убитих під самою барикадою.

— Що ти там робиш? — гукнув Курфейрак.

Гаврош задер носа.

— Наповнюю кошика, громадянине.

— Чи ти не бачиш картечі?

— Дощик крапотить. Ну то й що? — відповів Гаврош.

— Вертайся! — крикнув Курфейрак.

— Хвилинку! — сказав Гаврош.

І одним стрибком опинився посеред вулиці.

Пригадаймо, що рота Фанніко, відступаючи, залишила після себе низку трупів. Близько двох десятків убитих лежали там і там на бруківці. Це означало двадцять патронташів для Гавроша і чималий запас набоїв для захисників барикади.

Дим стелився по вулиці, наче туман, підіймався догори й напливав знову. Усе навкруг затяглось каламуттю, і, хоч був день, нападники й обложені, по суті, не бачили одні одних.

Вигідна для тих, хто готував штурм барикади, ця імла виявилася зручною і для Гавроша.

Під захистом димової завіси і завдяки своєму маленькому зросту він пробрався досить далеко по вулиці, лишаючись непоміченим, і без особливого ризику спорожнив сім чи вісім патронташів.

Він плазував на череві, бігав навкарачки з кошиком у зубах, крутився, ковзав, звивався, переповзав від мерця до мерця і спорожняв патронташі зі спритністю мавпи, яка лускає горіхи.

З барикади не зважувалися кликати його, щоб не привернути до нього увагу ворогів.

На тілі вбитого капрала Гаврош знайшов порохівницю.

— Згодиться води напиться, — сказав він і сунув її в кишеню.

Просуваючись далі, хлопець дістався туди, де пороховий дим був рідший, і тут солдати, які залягли за бруствером із кругляків, та національні гвардійці, скупчені на розі вулиці, стали показувати одне одному на істоту, що ворушилась у тумані.

Коли Гаврош спорожняв патронташ сержанта, який лежав біля вуличної тумби, у труп ударила куля.

— Отакої! — пирхнув хлопець. — Вони вбивають моїх мерців!

Друга куля кресонула біля нього по бруківці. Третя перекинула кошик. Гаврош подивився й побачив, що стріляють гвардійці з передмістя.

Тоді він випростався і з розмаяним на вітрі волоссям, узявшись руками в боки і дивлячись на тих, хто стріляв у нього, заспівав:

Всі мешканці Нантера

Бридкі з вини Вольтера.

А ті, хто з Палесо,[70]

Дурні з вини Руссо.

Потім підібрав кошика, склав у нього розсипані патрони, не загубивши жодного, й заходився спорожняти наступний патронташ. Мимо просвистіла четверта куля. Гаврош заспівав:

Прощай, моя кар’єра!

І це з вини Вольтера,

Мої надії — сон,

А це з вини Руссо.

П’ята куля тільки надихнула його на третій куплет:

Пісні — моя химера,

Провина тут Вольтера.

Не маю я кальсон,

А винен хто? Руссо.

Це тривало досить довго.

Видовище було моторошне і зворушливе. Кулі свистіли навкруг Гавроша, а він тільки сміявся з них.

Здавалося, це його дуже тішило. Горобець кепкував з мисливців. На кожен залп він відповідав куплетом, у нього безперервно цілились і ніяк не могли влучити. Беручи його на мушку, солдати й національні гвардійці сміялися. Він то лягав, то підхоплювався на ноги, ховався за якісь двері, вискакував знову, зникав і з’являвся, кидався навтіки й повертався назад, дражнив картеч, показуючи їй «носа», і водночас витрушував патронташі, спорожняв сумки й наповнював кошика. Повстанці стежили за ним, тамуючи подих. Барикада тремтіла від страху за нього, а він виспівував веселі пісеньки. Здавалося, то не хлопець, а зачарований гном. Казковий карлик, невразливий у бою. Кулі ганялися за ним, але він був моторніший від них. Він грав у схованки зі смертю; і щоразу, як жахлива безноса примара наближалась до нього, хлопчисько давав їй щигля.

Та одна куля, чи то краще націлена, чи то підступніша за інші, зрештою таки влучила в цей летючий вогник. Усі побачили, як Гаврош схитнувся й осів. На барикаді зойкнули в один голос; але в цьому карлику жив Антей; торкнутися бруківки для паризького безпритульника означало те саме, що для того велетня торкнутися землі. Не встиг Гаврош упасти, як підвівся знову. Він сидів, по його щоці текла цівка крові. Гаврош підніс догори обидві руки, подивився в той бік, звідки стріляли, і заспівав:

В рівчак упав тепер я

З вини того ж Вольтера,

Упав і не просох

З вини…

Він не докінчив куплета. Друга куля, випущена тим самим стрільцем, урвала йому голос навіки. Цього разу Гаврош упав обличчям на бруківку й більше не ворухнувся. Малий хлопчик із великою душею помер.

10. Останні приготування

Маріус кинувся з барикади на вулицю, Комбефер — за ним. Та було вже пізно. Гаврош лежав мертвий. Комбефер приніс на барикаду кошика з патронами. Маріус приніс хлопця.

«Ось як воно буває, — думав він. — Я зробив для сина Тенардьє те саме, що він — для мого батька. Тільки Тенардьє виніс мого батька з поля битви живим, а я його хлопця — мертвим».

Коли Маріус із Гаврошем на руках повернувся на барикаду, обличчя його, як і хлопцеве, було залите кров’ю. У ту мить, коли він нахилився взяти Гавроша, куля дряпнула йому голову, та він навіть не помітив цього.

Курфейрак скинув нашийну хустку й перев’язав Маріусові лоба.

Гавроша поклали на стіл поряд із Мабефом і накрили тією самою чорною шаллю. Її вистачило для обох: для старого і для малого.

Комбефер роздав патрони з принесеного ним кошика. Кожному дісталося по п’ятнадцять набоїв.

Жан Вальжан сидів на тому самому місці, на тумбі. Коли Комбефер простяг йому п’ятнадцять патронів, він похитав головою.

— Ото дивак, — тихо сказав Комбефер, звертаючись до Анжольраса. — Бути на барикаді й не битися!

— Він захищає барикаду й без цього, — сказав Анжольрас.

Обстріл тривав, але повстанці майже не звертали на це уваги. З критичного їхнє становище стало загрозливим, а тепер, очевидно, і безнадійним. Та чим дужче затьмарювався обрій, тим яскравіше сяяла над барикадою заграва героїзму, тим величнішим здавався її вождь — схожий на суворого спартанця Анжольрас.

Комбефер, одягши фартух, перев’язував поранених. Боссюе та Фейї набивали патрони з порохівниці, яку Гаврош узяв у мертвого капрала, і Боссюе сказав Фейї:

— Скоро нам доведеться найняти диліжанс для переїзду на іншу планету.

Курфейрак з акуратністю дівчини, що дає лад своїм дрібничкам, розклав на каменях неподалік Анжольраса весь свій арсенал: ціпок зі шпагою, рушницю, два сідельні пістолети