Українська література » Сучасна проза » Знедолені - Віктор Гюго

Знедолені - Віктор Гюго

Читаємо онлайн Знедолені - Віктор Гюго
тепер був вільний.

За наказом Анжольраса четверо повстанців відв’язали Жавера від стовпа. Руки йому залишили скрученими за спиною, а ноги спутали тонким міцним ремінцем, що дозволяв ступати дрібними кроками, — так роблять із тими, кого ведуть на ешафот; його поклали на стіл у глибині зали й міцно обмотали поперек тіла мотузкою. Крім того, його ще й зв’язали способом, відомим у в’язницях під назвою «мартингал»: мотузка закріплюється на шиї, роздвоюється на животі і, пропущена між ногами, скручує кисті рук.

Поки Жавера зв’язували, якийсь чоловік, стоячи на порозі, дивився на нього невідривним поглядом. Тінь від того чоловіка впала на Жавера, він повернув голову й упізнав Жана Вальжана. Жавер навіть не здригнувся — він з погордою опустив повіки і сказав:

— Цього слід було сподіватися.

6. Становище ускладнюється

Швидко світало. Але не відчинялося жодне вікно, не прочинялися жодні двері. То був світанок, але не пробудження. Війська відступили з протилежного від барикади кінця вулиці Шанврері, й вона була тепер зловісно безлюдна. Мертва тиша панувала й на вулиці Сен-Дені.

Нічого не було видно, але на барикаду долинав ніби глухий шум. Десь недалеко відбувався якийсь таємничий рух. Критична хвилина наближалась. Як і вчора ввечері дозори відступили на барикаду, — але цього разу всі.

Тепер барикада була навіть неприступніша, ніж під час нічної атаки. Після того, як пішли п’ятеро, її надбудували ще вище.

Крім того, Анжольрас, боячись бути захопленим зненацька, звелів загородити й прохід вулички Мондетур, який досі лишався вільним. З цією метою розібрали бруківку ще вздовж кількох будинків. Таким чином, позиція повстанців, відгороджена зразу трьома барикадами від усіх вулиць: попереду — від вулиці Шанврері, ліворуч — від Лебединої та Малої Жебрацької, праворуч — від вулиці Проповідників, — стала майже неприступною. Але захисники її тепер були наглухо замкнені в ній. Барикада мала аж три фронти й жодного виходу.

— Чи то фортеця, чи то пастка, — сміючись, сказав Курфейрак.

Близько тридцяти кругляків, «вивернутих даремно», як висловився Боссюе, Анжольрас звелів скласти біля дверей шинку.

З того боку, звідки чекали нападу, стояла тепер така тиша, що Анжольрас наказав усім зайняти бойові пости.

Кожному видали порцію горілки.

Цікаве видовище — барикада, що готується відбити атаку. Кожен влаштовується якомога зручніше, мов на виставі. Хтось прихилиться до стіни, хтось обіпреться ліктем або плечем. Ось ріг стіни, який заважає, — від нього відступають; там виступ — можна сховатися за нього. Хто шульга, тому найкраще — він може зайняти місце, незручне для інших. Декотрі вмощуються так, щоб стріляти сидячи. Усім хочеться знайти позу, в якій зручно вбивати і зручно вмерти. Під час вуличної війни в червні 1848 року один повстанець, що неймовірно влучно стріляв із якогось даху, звелів принести собі туди вольтерівське крісло; там його й накрив залп картечі.

Як тільки командир наказав готуватись до бою, безладна метушня на барикаді припинилась: перестали сперечатися, розбиватися на групи, шепотітися по кутках. Перед штурмом на барикаді панує хаос; у хвилину грізної небезпеки — найсуворіша дисципліна.

Коли Анжольрас узяв свій двоствольний карабін і став на місце, що його обрав для себе, — перед отвором у вигляді бійниці, — всі замовкли. Почулося сухе клацання — то заряджали рушниці.

Як і вчора ввечері, увага всіх була прикута до перехрестя, уже добре освітленого й видимого.

Чекати довелося недовго. З боку Сен-Ле почувся глухий гуркіт, зовсім несхожий на шум перед учорашньою атакою. Брязкіт ланцюгів, двигтіння чогось важкого, дзенькіт міді об бруківку звістували про наближення грізної залізної машини.

Бійці напружено вдивлялися в кінець вулиці.

З-за рогу викотилася гармата.

Два артилеристи підтримували лафет, четверо штовхали колеса, решта несли зарядний ящик. Було видно, як димить запалений ґніт.

— Вогонь! — скомандував Анжольрас.

З барикади дали залп, розітнувся оглушливий гуркіт; гармата й люди біля неї зникли у хмарі густого диму; через кілька хвилин дим розвіявся. Пушкарі уже встановлювали гармату навпроти барикади. Вони робили це повільно, акуратно, не кваплячись; ніхто з них не був поранений. Потім командир обслуги наліг на казенну частину, щоб підняти приціл, і став наводити жерло із серйозністю астронома, який спрямовує в потрібну йому точку неба телескоп.

— Браво, гармаші! — вигукнув Боссюе.

І всі повстанці заплескали в долоні. Через мить гармата уже стояла посеред вулиці, роззявивши на барикаду свою страшну пащу.

— Ану, давай! — вигукнув Курфейрак. — Оце звірюка! Після щигля в ніс ми дістанемо удар кулаком. Ох і здорово ж нас струсоне!

— Зарядіть рушниці, — наказав Анжольрас.

Чи витримає барикада гарматне ядро? Проб’є воно її чи не проб’є? Ось що всіх хвилювало.

Поки повстанці перезаряджали рушниці, артилеристи заряджали гармату.

Захисники редуту застигли в тривожному очікуванні.

Гармата вистрілила, розітнувся гуркіт.

— А ось і я! — пролунав веселий голос.

І в ту саму мить, коли ядро вдарило у велику барикаду, з малої барикади скотився Гаврош, що пробрався сюди від вулиці Лебединої.

Гаврош справив більше враження на повстанців, ніж гарматне ядро.

Воно застрягло серед уламків, розбивши одне з коліс омнібуса й доконавши старі биндюги Ансо. Побачивши це, всі вибухнули реготом.

— Шпарте далі! — крикнув артилеристам Боссюе.

Гавроша оточили. Але він не встиг нічого розповісти.

Маріус, весь тремтячи, відвів його вбік.

— Ти чого сюди прийшов?

— Отакої! — обурився хлопець. — А ви?

І подивився на Маріуса спокійним, зухвалим поглядом.

— Хто звелів тобі повертатися? — суворо провадив Маріус. — Чи принаймні ти відніс листа за адресою?

Гавроша трохи мучило сумління. Адже, поспішаючи вернутись на барикаду, він скоріше позбувся, ніж передав листа. Він мусив признатися самому собі, що вчинив трохи легковажно, довірившись незнайомцю, чийого обличчя навіть не розгледів у темряві. Отож Гаврош картав себе в душі й боявся Маріусових докорів. Щоб виплутатися з халепи, він обрав найпростіший спосіб — удався до безсоромної брехні:

— Громадянине, я залишив вашого листа воротареві. Дама спала, їй віддадуть листа, як тільки вона прокинеться.

Посилаючи того листа, Маріус переслідував подвійну мету — попрощатися з Козеттою і врятувати Гавроша. Йому довелося задовольнитись половиною свого задуму.

Зненацька йому спало на думку, що між його листом і появою Фошлевана на барикаді існує якийсь зв’язок.

— Ти знаєш цього чоловіка? — спитав він у Гавроша, показавши на Фошлевана.

— Ні, — відповів хлопець.

Бо Гаврош, як нам відомо, бачив Жана Вальжана тільки вночі.

Невиразні побоювання Маріуса розвіялись. Зрештою, хіба він знає, яких поглядів дотримується Фошлеван? Можливо, він переконаний республіканець. Тоді його поява тут пояснюється просто.

А тим часом Гаврош був уже на протилежному кінці барикади і кричав:

— Де моя рушниця?

Курфейрак звелів віддати йому зброю.

Гаврош попередив повстанців, що

Відгуки про книгу Знедолені - Віктор Гюго (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: