Улісс - Джеймс Джойс
ЗОЯ (шепочучи, мугикаючи в такт музиці, одаліска усміхається, її губи зволожені мастилом із трояндової настоянки та смальцю): Шорах ані ввеноввах, бенонт Єршалоім[328].
БЛУМ (приворожений): Чуючи твою вимову, я гадав, що ти з доброго кореня.
ЗОЯ: А ти хіба не знав, що гадати шкідливо?
Вона любенько бере його вухо своїми золотими пломбованими зубками, дихаючи на нього затхлим часниковим духом. Троянди розступаються, відкриваючи для всіх золоту усипальню царів і їхні тлінні рештки.
БЛУМ (сахається, механічно продовжуючи пестити її праву грудь пласкою долонею.) Ти з Дубліна?
ЗОЯ (спіймала пасмо волосся, що випало з решти, і вплела його докупи): Бери вище. Я англійка. Курива у тебе, часом, немає?
БЛУМ (править своєї): Я рідко покурюю, зайчику. Буває сиґару. Дитяча гра. (Сміється.) Можна устами припасти до чогось іншого, а не до смочка з гіркою травичкою.
ЗОЯ: Давай далі. Цілу промову про шкоду.
БЛУМ (у чорному комбінезоні робітника з червоною краваткою-бантом, що майорить на вітрі, у вельветових штанях і капелюсі апаш): Виправити людство то справа безнадійна. Сер Волтер Ралей{757} привіз нам із Нового Світу цю картоплю і цю траву, перша, коли її споживаєш, убиває інфекції{758}, друга ж труїть слух, зір, серце, пам’ять, волю, розум, — словом, усе. Власне, він привіз отруту на цілі сто років раніше, ніж той, хто, забув його ім’я, привіз нам їжу. Самогубства. Облуда. Всі наші норови. А подивіться на наше громадське життя!
З далеких дзвіниць долинає опівнічний дзвін.
ДЗВОНИ: Вернися, Леопольде! Лорд-мером Дубліна станеш ти!
БЛУМ (у шатах олдермена з ланцюгом): Виборці Арран-кі, Іннс-кі, Ротонди, Маунтджоя та Північних Доків! Запевняю вас, що найкраще це провести трамвайну колію від скотного ринку до річки. Ось музика майбутнього. Ось моя програма. Cui bono[329]? Проте наші пірати Летючі Голландці на кораблі-привиді їхніх капіталів…
ОДИН ІЗ ВИБОРЦІВ: Тричі по три слава нашому майбутньому хазяїну міста!
Північним полярним сяйвом спалахує смолоскипний похід.
СМОЛОСКИПНИКИ: Гурра!
Імениті містяни, місцеві тузи та почесні громадяни потискають руку Блумові й вітають його. Тімоті Геррінгтон {759} , який тричі побував лордом-мером Дубліна, вельми імпозантний у пурпуровій мантії мера з золотим ланцюгом і в білій шовковій краватці перемовляється з радником Лорканом Шерлоком, locum tenens. Обоє гаряче кивають на знак повної згоди.
КОЛИШНІЙ ЛОРД-МЕР ГЕРРІНГТОН (у пурпуровій мантії, в руках жезл, на ньому золотий ланцюг мера і широка нашийна шовкова хустка білого кольору): Промова олдермена сера Лео Блума буде надрукована коштом комунальних прибутків мерії. На будинку, де він народився, буде встановлена меморіальна дошка. І проїзд, який досі називався Коров’ячим Вигулом, біля Корк-стрит, віднині буде називатися Бульваром Блума.
РАДНИК ЛОРКАН ШЕРЛОК: Схвалено одноголосно.
БЛУМ (патетично): Ці Летючі Голландці чи, точніше, Блядучі Голландці, коли вони вилежуються у себе на килимах у кают-компаніях, нудьгуючи, грають у кості, до чого їм діло? Машина — ось їхня єдина турбота, їхня химера, їхній талісман. Пристрої та автомати, механічні страховища, наштамповані упирі для взаємного нищення, мерзотні покручі, яких плодить жадоба капіталістів, що хтиво прилипли, присмокталися до нашої опроституйованої праці. Біднота відпочиває з голоду, а вони собі відгодовують своїх королівських оленів, вони собі стріляють своїх зачок і кайців і тішаться своєю владою над нами. Але їхня влада це тільки піратство, і не впізнаєш, де її лице, а де виворіт…
Тривалі бурхливі оплески. Скрізь виникають тріумфальні арки, споруджують обеліски, святкові флагштоки. Над вулицею вивісили полотнище з гаслами: Cead Mile Failte[330] та Mah Ttob Melck Israel[331]. Біля кожного вікна товпляться глядачі, здебільшого дами. Вишикувані уздовж дороги полки Королівських дублінських стрільців, Власних Його Величности шотландських прикордонних гвардійців, Камеронських верховинців та Валлійських стрільців, стоячи по поставі «струнко», стримують натиск юрби. Школярі захопили всі телеграфні й ліхтарні стовпи, всі водогінні та пічні труби, лутки й карнизи, огорожі, парапети і жолоби, вітаючи обранця свистом і вигуками. Вдалині виникає хмарний стовп. Лунає мелодія «Кол Нідре»[332], виконувана на флейтах і барабанах. Підходять і передові, над ними злітають до неба імператорські орли, майорять прапори, гойдаються пальмові віти. Посеред інших прапорів високо здіймається корогва папи римського з держаком із золота та з слонокости. Наближається стрижень походу, його очолюють Джон Говард Парнелл, міський церемоніймейстер, в шаховому плащі, атлонський молодший герольдмейстер і герольдмейстер ольстерський. За ними ідуть велебний Джозеф Гатчинсон, лорд-мер Дубліна, його вельможність лорд-мер Корка, їхні милості мери Лімерика, Галвея, Слайго і Вотерфорда, двадцять вісім ірландських перів-представників, сердари, ґранди і магараджі, що несуть тронний балдахін. Дублінська столична пожежна команда, капітул фінансових святих у своїй плутократичній ієрархії, єпископ Даунський і Коннорський, Його високопреосвященство Майкл, кардинал Лог, архієпископ Армаський, примас усієї Ірландії, Його преосвященство високопреподобний доктор Вільям Александер, архієпископ Армаський, примас усієї Ірландії, головний раввін, голова пресвітеріанської церкви, голови громад баптистів, анабаптистів, методистів і моравських братів, а також почесний секретар Товариства друзів. За ними рухаються цехи, гільдії і міське ополчення з розгорненими прапорами, птахівники, лимарі, рекламні агенти, нотаріуси, масажисти, виноторговці, бандажисти, сажотруси, салганники, ткачі оксамитів та поплінів, ветеринари, італійці-городники, опорядники церков, виробники ріжків для
