Мауглі - Редьярд Джозеф Кіплінг
Звичаї Джунглів тим гарні, що коли винного покарано, то про його вчинок вразу ж забувають, і ніхто ні на кого не дметься. Мауглі поклав голову на спину Багіри і заснув так міцно, що не прокинувся навіть тоді, коли друзі принесли його до рідної печери під бік Матері Вовчиці.
ДОРОЖНЯ ПІСНЯ БАНДАР-ЛОГІВ
Як граціозно ми лісом нічним Просто під місяцем заздрим летим! Правда, хотіли б ви в коло до нас? Правда, бракує вам рук повсякчас? Правда, бажали б ви мати, крім рук, Хвіст отакий, мов амурів лук? Сердишся, любий? Та ти постривай… Брате, хвостом веселіше махай! Ось посідали ми й диспут ведем, Голови сушимо, нігті гризем: Плани складаємо — добрі, корисні, Мудрі, величні та ще й славнозвісні! Їх неодмінно нам треба здійснить — Всі… лиш єдиним бажанням і вмить!.. Ах, ми й забули!.. Та ти постривай… Брате, хвостом веселіше махай! Все, що ми чули за мандри свої Від звіра, від птаха, а чи від змії — Бід товстошкірих, пернатих, лускатих, — Все те відтворимо Дружно, Завзято! Браво! Чудесно! Повторимо знов! Людям би вчитися з наших розмов!.. Ну й замололи!.. Але постривай!.. Брате, хвостом веселіше махай! Ось ми які, всі побачать нехай! Тож не гайтесь, до нас приставайте І за нами чимдуж поспішайте Верховіттям дерев, де сплелися в гірлянди ліани! Сміття, кинуте нами, покаже вам путь, Співи наші чудові до нас доведуть; Вірте, вірте, нам вдасться здійснити омріяні плани!
ЯК СТРАХ ПРИЙШОВ
Замовкли струмки, пересохла земля —
Віднині ми друзі — і ти, і я;
Запалені очі, сухі язики
В усіх, що зібрались на берег ріки.
Нема тут ловців, позабуті двобої —
Всі жертвами стали посухи страшної.
Он хижа пантера, і дика свиня,
І тигр, і ведмідь, і мале оленя,
І вовк зголоднілий, і сарна худюща
З одної ковбані п'ють воду цілющу.
Замовкли струмки, пересохла земля —
Ми друзями будемо — ти і я, —
Аж поки хмарки не прилинуть сюди
І дощ не розіб'є наш Мир Води.
Закон Джунглів, що набагато старіший за всі інші закони світу, передбачає всі несподіванки, які можуть спіткати мешканців Джунглів. Він і досі такий довершений, який має бути закон, створений часом і звичаями. Якщо ви читали інші оповідання про Мауглі, то, мабуть, пам'ятаєте, що він довго жив серед Сіонійської Вовчої Зграї і вивчив Закон з допомогою Балу, бурого ведмедя. І коли хлопчикові набридало зубрити нескінченні правила, Балу говорив йому, що Закон схожий на гігантську ліану, бо обвиває кожного, і ніхто не може від нього утекти.
— Коли ти проживеш стільки, скільки прожив я, Братику, то побачиш, що всі Джунглі підкоряються принаймні одному Закону. Але то буде невеселе видовище, — додав Балу.
Його слова влітали в одне вухо Мауглі і вилітали в друге, бо хлопчик, у якого тільки й роботи, що їсти і пити, не думає про біду, аж поки зіткнеться з нею віч-на-віч. Та настав рік, коли слова Балу справдилися, і Мауглі переконався, що всі Джунглі перебувають під владою одного Закону.
Це почалось після тієї зими, коли майже не було дощів, і Сагі, дикобраз, зустрівшися з Мауглі в бамбукових хащах, сказав, що починають сохнути дикі ямси. А всі ж знають — Сагі на диво примхливий до їжі і їсть тільки найкраще і найдостигліше. Мауглі засміявся у відповідь:
— А мені яке діло?
— Тепер тобі немає діла, — сказав Сагі, неприємно потріскуючи своїми голками, — а згодом побачимо. Скажи, Братику, чи можна пірнати у глибокому озері за Бджоляними Скелями?
— Ні, Дурна вода вся втекла, а я не збираюсь розтрощити собі голову, — промовив Мауглі, переконаний, що знає більше, ніж п'ятеро мешканців Джунглів укупі.
— Тим гірше для тебе: через маленьку тріщину в твою голову попало б трохи розуму, — сказав дикобраз і згорнувся, аби Мауглі не смикнув його за вуса.
Хлопчик переказав Балу, що говорив Сагі. Балу вислухав дуже серйозно і півголосом пробурмотів:
— Коли б я був сам, то перемінив би місце полювання зараз же, перш ніж похопляться інші. Але полювання на чужих
