Короп по-чорнобильськи - Наталія Михайлівна Лапікура

- Ви з якого питання?

- З особистого.

Їх не пускають. Наступного дня євреї приходить знову. Та ж сама картина. І так цілий рік поспіль. Нарешті хтось із кардиналів розповідає Його Святості про впертих візитерів. Той цікавиться:

- А звідкіля юдеї?

- Кажуть - з Хелму.

- Добре, нехай приходять. Подивлюся, чи вони там у своєму місті такі, як про них розказують.

З’являються. Вітаються. Потім один із євреїв простягає Папі якийсь листок:

- Ви з цих людей кого-небудь знаєте?

Папа дивиться - а це репродукція з картини Леонардо да Вінчі “Таємна вечеря”.

- Звісно знаю! Це все святі вітці, засновники нашої церкви. Оце апостол Петро, а це - Андрій… А ось і Спаситель…

Другий єврей дістає і свій папірець і простягає Папі:

- Отут у нас від предків їхній рахунок залишився. Вони тоді за вечерю таки не заплатили.

Ніхто достеменно не знає, коли була складена перша єврейська оповістка. Напевне, ще в ті часи, коли Мойсей списував зі скрижалів своє «П’ятикнижжя», а простий народ розважався жартиками на цю тему.

Проте, достеменно відомо, коли була складена остання оповістка про хелмських мудрагелів. Прочитайте її уважно, не пропускаючи жодного рядка - і ви багато чого зрозумієте.

Було це десь у самому розпалі Другої Світової війни. Напевне, після Сталінграду. Бо того дня Гітлер мав дуже кепський настрій. Викликав Гебельса і каже:

- Слухай, Йосю, ти мені можеш пояснити, що таке єврейська мудрість, про яку мені з дитинства торочили?

А Гебельс йому:

- Адік, дорогий, на жаль, я не в курсі, бо відповідаю за пропаганду, а по євреям у нас Гершко Гімлер.

Покликали Гімлера, він почухався і заховався за Ейхмана. Мовляв, у його відомстві той безпосередньо єврейське питання вирішує. Гукнули Ейхмана. Він каже:

- Ну, ви, хлопці, пара цвай! Ша, зараз зробимо! У мене в люблінському гетто зосталося трохи хелмських євреїв. Про них кажуть, що вони наймудріші у своєму племені. А з-поміж них - їхній ребе. Цей же мусить знати.

Допровадили з гетто хелмського ребе. Ввели до Гітлера. Той йому одразу:

- А ну, кажи, пархатий, що то за одне - ваша єврейська мудрість, з чим її їдять?

- Бачите, пане Гітлер, то все не так просто, як може здатися. Це треба розтлумачити. Та й то не до кожного дійде.

- Що ти мені голову морочиш? Я, фюрер всієї Німеччини - і щоб до мене не дійшло? Пояснюй!

- Прошу, пане фюрер. Пояснюю. Уявіть собі типове єврейське містечко, отаке, приблизно, як наш Хелм. Тільки всі будиночки стоять один коло одного. А оскільки всі дахи пласкі, то можна не тільки гуляти по власному даху, а й переходити з одного на інший.

- Уявив.

- Прекрасно. Уявляємо далі: отож, ніч, місяць уповні, по дахам гуляють два євреї. Один із них зазирає в димар, щось його там зацікавило, і випадково туди падає. Другий встигає вхопити його за одяг, але падає слід за ним. І от, вилазять вони обидва, один чорний, бо зібрав на себе всю сажу, а другий - білий. Запитання, пане фюрер: хто з них піде вмиватися: чорний чи білий?

- Звичайно, котрий замурзався.

- Е, ні! Вмиватися. Якраз, піде білий.

- З якої ласки?

- Бо він подивиться на чорного і подумає, що він теж чорний. А чорний, у свою чергу, подивиться на білого і вирішить, що він чистий.

- Зрозуміло. але до чого тут єврейська мудрість?

- Зачекайте, пане фюрер, зараз буде! Уявіть собі ще раз: єврейське містечко, пласкі дахи, по дахам гуляють два євреї. Місяць уповні і все таке інше. Один єврей зазирає до димаря і падає туди, другий хапає - і летить услід за ним. Вилізли, один чорний, другий білий - хто піде вмиватися?

- Е, ти мене вже не надуриш! Білий піде!

- А от якраз і ні! Обидва підуть. Білий подивиться на чорного і подумає, що він теж замурзаний, а чорний подивиться на себе.

- Здається, збагнув.

- Отепер я кажу: е, ні! Пан фюрер, ви ще не все збагнули. Повторюю умову задачки: єврейське місто, дахи, місяць, два євреї падають до комина. Один чорний, другий білий. Хто піде вмиватися?

- Чекай… я чогось не розумію.

- Пане фюрер, то ж найпростіше: ніхто не піде! Чорний подивиться на білого і вирішить, що і він білий, а білий подивиться на себе.

- Усе?

- Ні, не все, пане фюрер. Востаннє запитую: місто, дахи, димар, євреї. Чорний і білий. Хто йде вмиватися?

- Побий мене грім - не знаю!

- На все ласка Божа, пане фюрер. Але вмиватися піде, нарешті, чорний, бо він подивиться на себе. А білий, нарешті, теж подивиться на себе і зрозуміє, що йому вмиватися не треба.

- Так я ж це одразу й казав!

- Казали, пане фюрер. Але мудрість єврейства полягає зовсім у іншому: от де ви бачили таке єврейське містечко, щоб усі дахи у ньому були пласкими? І щоби будиночки, на додачу, стояли так близько, щоб можна було спокійно переходити з одного на другий? А якщо навіть таке містечко і є, то де ви бачили таких двох євреїв, котрі би виперлися вночі гуляти по цим дахам при світлі місяця? Далі - ми, євреї, звичайно, народ допитливий. Але де ви бачили бодай одного такого єврея, котрий би з цікавості так перехилився над комином, аби в нього впасти? Залишимо антисемітам наступну проблему: якщо один дурний єврей з надмірної цікавості падає в комин, то чи є серед євреїв ще один такий дурень, який би намагався його рятувати?

І нарешті, головне, пане фюрер. Де ви таке бачили, щоби одна людина, навіть якщо це єврей, так