Короп по-чорнобильськи - Наталія Михайлівна Лапікура

Про лікаря ми розповіли, про хелмського меламеда теж…(До речі, прізвище в усіх хелмських меламедів було одне і те ж - Зайнвел). А тепер пора згадати про рабина. Бо то, вважайте, головна персона всього містечкового епосу.

До хелмського рабина вривається місцевий багатий єврей і репетує з порогу без усяких там «шолом алейхем»:

- Ребе, мушу негайно розвестися з дружиною!

- Не махайте руками, сідайте і кажіть, чого раптом?

- Вона мене обкрадає!

- О, то серйозне звинувачення. А докази?

- У мене зник новий, дуже дорогий хронометр. І де ви думаєте, я його знайшов? Абсолютно випадково - у неї за пазухою.

- Що ви кажете! Я вибачаюся, хронометр, це, здається, годинник?

- Саме так, ребе.

- Я ще раз вибачаюсь, але який саме - кишеньковий чи настінний?

Раз на тиждень хелмський ребе, як і вся його паства, ходив до общинної лазні. З собою він брав, як водиться, свіжу білизну, випрану і випрасувану дружиною. Проте, у рабинової благовірної був один маленький недолік. Вона прасувала білизну навиворіт і забувала її вивернути на лице. Рабин знав про таку особливість, проте, щоразу після омовіння забував привести свої кальсони до нормального вигляду.

І так тривало десять років! Врешті решт, одного дня рабинова дружина випрасувала чоловікові спідні, завмерла, ляснула себе по лобі, вигукнула: ну скільки можна? І нарешті вивернула кальсони на лице.

І це ж треба, щоби і самого рабина осінила та ж сама мудра думка - і в той же день. Збираючись до лазні, він теж ляпнув себе по лобі, обізвав себе ж дурним цапидлом… і, не придивляючись, вивернув уже складені на лицевий бік спідні, зрозуміло, навиворіт.

Після лазні в роздягальні він розгорнув таку необхідну частину чоловічого інтимного туалету, придивився нарешті і застиг, як громом вражений. Потім побожно звів очі догори, сказав: “То божий знак!” - і до самої смерті носив кальсони навиворіт.

До хелмського рабина навіть не приходить, а прибігає дуже спантеличений молодий єврей.

- Ребе, моя дружина народила дитину!

- Хороше діло. А в чому проблема?

- Ребе, вона народила її через три місяці після нашого весілля!

- І що?

- А мала через дев’ять місяців, то це як?

- Слухай мене сюди. Ти скільки місяців жонатий?

- Три, ребе.

- А твоя дружина скільки місяців заміжня?

- Теж три.

- А скільки ви після весілля разом прожили?

- Ну я ж казав - три місяці.

- А три місяці плюс три місяці, плюс три місяці - скільки буде?

- Дев’ять місяців.

- От і маєш свої дев’ять місяців.

Хелмський багатій наказує своєму посильному, до речі, теж з місцевих євреїв:

- Хаїм, тримай листа і тридцять копійок. Листа кинеш у скриньку на пошті, але спочатку обов’язково купи марку і наклей на конверт.

Посильний помчав на пошту, швиденько повернувся і віддав хазяїну… оті тридцять копійок. Той витріщив очі:

- Ти що - не купив марку?

- Чи ви мене за дурня тримаєте? Я увійшов, уважно озирнувся, на пошті нікого, окрім мене, начальник теж кудись вийшов… то я швиденько й кинув листа без марки. Бог свідок - ніхто не бачив!

Хелмські євреї не лише відсилали листи, а й часом їх одержували. Був такий Йося, вважався у місті другим за розумом після рабина. Якось надходить на його ім’я рекомендований лист - велика дивина на ті часи і в такій глушині. Природно, з’являється Йося на пошту, а там уже ціла купа цікавих.

Бере Йося листа, розписується за нього, тут-таки розпечатує і дістає… чистісінький аркуш паперу. Всі роззявляють роти. Йося поблажливо пояснює:

- Це мій брат Давид надіслав. Ми з ним п’ятий рік не розмовляємо.

Одне з найулюбленіших занять правовірних євреїв - вихвалятися своїми рабинами на предмет - чий розумніший.

Єврей з Дубна розповідає:

- Наш ребе такий мудрий, такий мудрий! Уявіть собі: вибрався він якось на прогулянку, аж тут зненацька дощ. І треба ж, щоби ребе забув удома парасольку. І що він зробив? Побіг назад чи десь заховався? Е, ні! Він помолився, потім зробив лівою рукою ліворуч, правою - праворуч. І що ви собі думаєте? Ліворуч іде дощ, праворуч теж іде, а посередині, де гуляє наш ребе - ані крапельки!

Єврей з Хелма втручається негайно:

- Шмаркач недовчений у вас, а не ребе! От наш, хелмський рабин - то справді мудра голова. Вертався він якось у справах із Любліна. Якраз у п’ятницю. А оскільки трохи забарився з виїздом, то побачив, що ось-ось субота (коли їм, правовірним, мандрувати не можна - авт.), а він ще в дорозі. Ну, не ночувати ж йому посеред поля!

Що робить наш ребе? Звертається до Бога, потім махає лівою рукою ліворуч, правою - праворуч. І - уявляєте собі - по обидва боки субота, а посередині, де їде наш ребе, - п’ятниця!

Загалом - усі важливі справи в єврейських містечках вирішувала сама община. Називався цей орган місцевого самоврядування - кагал. Природно, що хелмський кагал був кагал усім кагалам. Як і хелмський рабин, котрий всіх рабинів перерабинив.

Якогось нещасного дня у славному місті Хелмі згоріла общинна лазня. Нічого не