Німа - Юлія Гук

На обличчі Тасіти маска цікавості й радості. Я бачу, що вона не слухає свою компаньйонку — наперед знає, про що піде мова. Дівчата геть не відрізняються від хлопців у цьому плані. Тільки чоловіки міряються цюцюрками, а жінки — цицьками.

Катя саме жалілася на хронічну відсутність сексу, коли до них підійшли хлопці.

— Можна вас чимось пригостити?

Тасіта, не підіймаючи голови, кивнула. Дармове питво — таке вона любить. Катя помітно пожвавилася в чоловічій компанії.

— Ну от… Ми знову зустрілися, — сказав один із хлопців, звертаючись до Тасіти, і сів поруч.

Вона байдуже підняла очі.

— А ми бачилися раніше? — неуважно запитала. Це був хлопець з маршрутки.

— Ага. Я тебе виніс із транспорту, коли тобі було погано. Учора, — відповів, анітрохи не образившись.

— Не пам’ятаю.

— Що питимеш?

— Те, на що тобі не шкода грошей. І за що не доведеться відробляти в ліжку, — спокійно відповіла піддослідна. Інший хлопець і Катя витріщилися від несподіванки.

Хлопчина лише розсміявся.

— Що любиш?

— Я б випила віскі…

— З колою?

— Мені що, п’ятнадцять? Я люблю посмакувати гарну випивку, — пхекнула Тася.

— Як тебе звати? Ми так і не познайомилися, — запитав, підкликаючи офіціантку до столика.

— Тасіта, — неохоче відповіла піддослідна.

— А мене — Жар. Від Георгія, тобто від Жорика, — посміхнувся.

Я вже знала, чим обернеться ця зустріч. Я бачила того хлопця таким, яким його, можливо, ніколи не побачить моя дівчинка. Він якнайкраще підходив їй для підтримки. Як не крути, а їй конче потрібне плече, на яке вона зможе опертися, вона потребує такого друга, який би втримав її від падіння у прірву. А вона туди так прагне. Він зможе її зрозуміти. Ні. Не осягнути, а саме зрозуміти. Моя маленька хвора психопатка з часом знайде в ньому те, чого немає і не може бути в інших людях. Та поки що:

— Я тебе проведу?

— Як хочеш…

День відвідин.

Вона зобов’язана навідувати батьків. Не те, щоб їй хотілося, але батьки воліють бачити свою дитину хоч інколи. Для неї ж це гарний привід вийти на вулицю.

До речі, Тасіта любить розмовляти з мамою. Розумною, мудрою, нереалізованою жінкою, яка навчила її крутити чоловіками, привила любов до літератури, художнього мистецтва. Мама вірить у свою Тасіту, навіть коли та повертається додому напідпитку.

Батько й мати виховували її по-різному. Тато ставився до неї майже як до хлопчика. Він ніколи не зважав на сльози. Не дозволяв їй жалітися, скімлити й виказувати емоції. Окрім цього, у його поняття ідеальної дочки входила психічна нормальність, якої дівчині катастрофічно не вистачало. Розлади почалися ще в тринадцять років. Депресії й агресія завдали чимало клопоту в школі й у стосунках з батьками.

У школі вона була аутсайдером. Її гнобили, над нею знущалися. Чи варто казати, що в неї геть не було друзів. Вона перетворилася на скаженого загнаного звіра. Постійні бійки, рани на руках, обличчі, відстороненість, недовіра — такою була ця маленька злостива тварючка. У Тасі вже тоді не було страху. Вона протистояла. Вона ніколи не мовчала. Домагалася правди.

— Що в тебе з обличчям? — Мати стурбовано бралася за підборіддя піддослідної.

— Не помітила дерево, — похмуро сахалась дівчина.

І так — аж до завершення школи. Численні переломи, рубці, збиті руки — сліди колишнього життя. Тасіта ненавиділа свою школу. Кажуть, так не буває. Дівчат не б’ють. Овва! Діти бувають вельми жорстокі.

У той період свого життя дівчина не виходила на вулицю. Але й з батьками не розмовляла. Помітивши, що вони не чіпають її, коли читає чи малює, вона весь час намагалася проводити з книжкою чи біля мольберта. І жодних сліз чи скарг. Так навчив батько. Так виросла прірва між нею та ріднею.

Потрапивши в університет, вона знайшла друзів, близьких по духу людей і трохи відтанула. Але хлопчисько в ній нікуди не подівся. Я думаю, саме в цьому криється її подвійна орієнтація. Мала риси непритаманні жінкам. Тася щиро любила битися, мала сильні руки й хоробре серце. Її загадкова замкнутість приваблювала до неї інших дівчат.

Батько швидко помітив, що дочка взагалі не носить спідниць, вбирається в одні й ті ж джинси протягом трьох років і байдуже ставиться до шмаття. Його це несподівано схвилювало, він став наполягати на зміні іміджу. Але було пізно: піддослідна вже виросла.

Та й чого він хотів? Виховував сильний чоловічий характер і плекав мрії, що вона стане жіночною домогосподаркою? Тепер він хотів бачити її за плитою і з віником. І, звісно, сподівався, що вона вийде заміж і