Похорон богів - Іван Іванович Білик

— Стольник-великий чоловік у Царігороді! Це було в дуже давню давнину, коли стольник подавав цареві чашу. Тепер стольник дбає про борошно для всіх імператорських тагм: і піших, і кінних, і ладійних... Це значний царський муж...

— Справедливо, — погодився світлий князь. — Це саме і я чинив обільним холопом. То для мене був вельми значний чин: жоден холоп не сягав ще так високо. Всі київські й переяславльські холопи заздрили мені.

Він старанно з усіх боків обсмоктав тс кляте слово, мовби й справді забувся про двохартійннй уклад, один із сувоїв якого лежав десь у скрині грецького сла, а другий Доброчин підсовував до нього все ближче й ближче, тим самим позбавляючи базиліка останніх надій. Доброчин по-старечому важко підвівся й показав йому спину, змусивши старшого за себе базиліка схоплюватись і квапливо вклонятися йому вслід. У Грека Мудролюба це вийшло незграбно й смішно. То теж була одна з хитростей скіфського вождя. Колись в Ольжипому селі цсіі архонт змусив його дертись угору сипучим піщаним урвищем, роздягши перед цим догола, а сам стояв, схрестивши руки, на кручі, мов Геракл або Аполлон.

Грек Мудролюб цілий день тинявся Переяславлсм, виходив на вали й аж за городський рів, сподіваючись «ненароком» зустріти скіфського архонта, але той наче провалився в тартар. А коли надвечір, зневірений, повернувсь до своєї світлиці, застав його там. Доброчин наче зумисне вирішив пригадати базилікові всі найпринизливіші в його житті випадки.

— А ми оце купалися в Трубежі, базиліку архімандрите, — сказав він. — Вода вже трохи прогрілась. Я послав був гукнути й тебе, але ніхто не міг розшукати. — Потім він пояснив свою присутність отут: — Посадник боярин Вовк звелів мені спати в цій світлиці, а тобі постелять у ліпшій по той бік сіней. Мушу підкоритися: посадник — Володимирів братко, двоюрідний брат великого князя київського.

Базилік архімандрит ледве продирався крізь хащі напівзрозумілих слів, але останні слова він добре второпав. Цс для нього була ще одна не вельми приємна новина, від якої теж не належало сподіватись нічого путнього. Грек Мудролюб знав лише те, що посадник переяславльський — син Претичевої сестри, але що він двоюрідний брат Володимира...

Базилік підозріливе глянув на скіфського вождя. Сам того не помітивши, він сів без запрошення в уже чужій світлиці й поклав обидві руки на стіл. У правиці в нього був прим'ятий сувій із золотою печаттю, яка глухо брязнула й привернула увагу обох. Грек Мудролюб зважився на відвертість:

— Стольник — недобре для київський княз? Нехай київський княз не буде стольник!

— А ким? — Доброчин прискалив око.

— Ніким! — сказав архімандрит.

Доброчин відверто засміявся:

— Е, ні-і!

— Викидати будемо з хартії «стольник», — рішуче махнув рукою Грек Мудролюб.

— А що ж натомість напишемо? — ще глузливіше прискалився світлий князь.

— Ніщо не напишемо.

— Е, ні... Щось мусимо написати, — сказав, більше не скалячись, Доброчин.

— Що написати?

— «Цар», — мовив Доброчин зовсім буденним голосом, від якого архімандрит зненацька змерз, хоч у світлиці було натоплено.

— «Цар»?

— Можна й «імператор», — так само байдуже проказав Доброчин.

— Ім-пе-ра-тор... — Далі грекові забракло слів і сил.

Доброчин здавався задоволеним й охоче відпустив архімандрита. Завтра вранці з Переяславля рушав до Корсуня великий купецький товар, і він розпорядився, щоб купці прихопили з собою й грецьких слів. Полк Звенка Претича Доброчин вирішив поки що лишити в Переяславлі.

МІСЯЦЯ ВЕРЕСНЯ

В ДВАДЕСЯТЬ ДРУГИЙ ДЕНЬ

Після Володимирової «хрестьби» кияни ревно відзначали кожне свято. Сьогодні народився Світовіть — Дажбог осіннього рівнодення. Якщо Дажбога-Семиярила зображали велетнем із сімома мечами на чересі й восьмим у руці, бо літнє сонце семисильне, то Дажбогу-Світовітю каменярі чи дереводіли не вручали жодного меча. Бог нагадував тихого мудрого діда, який, проте, мав чотири обличчя на голові. Й двадцять другого вересня день дорівнював ночі. Це був уже сам по собі вельми знаменний день.

Старійшина київських волохів Стан літ тому з тридцять розповідав Добрині, мовбито в день Світовітя поляни й деревляни з сіверою відзначали Новий рік, але це було дуже давно й забулося.

Архімандрит Грек Мудролюб, велекратний базилік візантійського імператора, прибув до Києва саме о Світовіть-день: мовби зумисне поспішав до святкового пиру. Але Доброчин знав, що пригнало грека. Тиждень тому прибули нарочиті від воєводи Яна Усмошевця, чий полк уже два роки ратився під знаменом Володимирового тестя Самуїла, булгарського царя. Нарочитий повідомив, що Варда Склір, розбитий Фокою й кинутий арабським даліфом до порубу, якимось чином опинився на волі й збирається набрати для себе полк. Варда Фока простяг колишньому суперникові руку дружби, та коли Склір повірив і з'явився в Нікею для перемов, той звелів схопити його й кинути в поруб. А наприкінці липня зібрав усіх анатолійських динатів і воєвод, незадоволених Василем, і вони проголосили його, Варду Фоку, царем. Це сталось у вірменському дворі грецького дината Еустафія Малеїна. Це й мало бути головною причиною того, що Грек Мудролюб удруге за рік прибув до Києва. Архієпископа Димитрія з ним уже не було.

Доброчин не квапився вшановувати базиліка — час тепер працював на них. Він перед тижнем повернувся з Турова — останнього города Деревньої землі, в якому досі сидів Сфірька Глібовнч, онук Кунегунди Одноокої. Це був зовсім нікчемний князь, не здатний тримати лад навіть у своєму городі; по селах розвелося безліч розбійних ватаг, які грабували в орачів худобу й усіляке борошно, черідко вбивали й орачів та гостей, тому турівці скликали віче й уклали прогнати Сфірьку й просити собі посадника. Доброчин повіз їм малого новгород-сіверського боярииа Войка Воїстюка, Сфірьці ж порадив їхати в Суздаль або Муром, де княжили його рідні брати Арфаст і Турьд: останні в руських землях варяги. В Арфаста й Турьда г.е було синів, і Доброчин сподівався з часом послати й туди своїх посадників, бо старшим братам Глібовичам було вже під і за шістдесят.

Мав Доброчин і інший клопіт. Його синові Коснятку минав уже двадцять другий рік, настав час посадити його в Олевську, на батьковому столі, але Коснятин як на посадника був надто молодий і запальний. Доброчин вирішив послати його до Путяти Кислиці в Новгород, хоча навесні Коснятко просився зі Звенком Претичем за