Українська література » Сучасна проза » Джек Лондон. Твори у 12 томах. Том 09 - Джек Лондон

Джек Лондон. Твори у 12 томах. Том 09 - Джек Лондон

Читаємо онлайн Джек Лондон. Твори у 12 томах. Том 09 - Джек Лондон
легко її переплюнути, але можеш і в’язи собі скрутити.

Продиратися було щодалі тяжче, і, нарешті, завал землі майже й зовсім загородив вузький прохід.

— Ти зачекай тут, — скомандував Біллі, а сам плазом побрався між чагарів.

Сексон почекала, поки всі звуки завмерли в далині. Минуло хвилин десять. Тоді вона поплазувала й собі крізь гущавину, куди продерся Біллі. Незабаром дно ущелини стало вже зовсім неприступне, і Сексон звернула на оленячий, як їй видалося, слід, що слався стрімчастим схилом крізь зелені хащі. Врешті вона побачила мало не над самою головою в себе похилену ялину по той бік урвища і вибралася до ковбані в глинистому грунті. Ця водойма утворилася недавно, внаслідок зсуву землі й дерев. Над водою нависла стрімка біла стіна. Сексон упізнала білизну і озирнулася, шукаючи Біллі. Почувши його посвист, вона глянула вгору. Біллі стояв футів із двісті над нею, край тієї майже прямовисної стіни, тримаючись рукою за стовбур дерева. Похилена ялина була поруч.

— Звідси видно маленьке пасовище на твоєму полі! — гукнув він їй згори. — Не дивно, що ніхто сюди досі не зазирав. Це місце видно тільки з тієї галявинки. І ти побачила його перша. Ось я зійду вниз і все тобі розкажу. Раніш я не зважувався.

Не треба було надто гострого розуму, щоб усе зрозуміти. Сексон була певна, що це і є саме та коштовна глина, якої потребує цегельня. Біллі обійшов оповзеш, і став спускатись крутосхилом з дерева на дерево, паче по сходинках.

— Хіба не диво! — скрикнув він, зіскочивши обіч неї.— Ти тільки глянь, як сховався цей скарб під шаром землі в чотири фути, та так, щоб око людське не розгледіло, — і чекав, поки ми з тобою прийдемо в Місячну долину! А тоді скинув шматок своєї шкіри, щоб ми його побачили.

— А чи ж це така сама глина? — занепокоєно спитала Сексон.

— Головою ручуся. Та я її з заплющеними очима впізнаю. Занадто багато перейшло її через мої руки, щоб я помилився. Візьми потри грудочку між пальців… ось отак. Та й на смак я розпізнаю — стільки куряви від підвід наковтався. Тепер уже й на нашій вулиці буде свято. Відколи ми в цій долині, у нас було тільки й клопоту, як би викрутитись. Ну, а тепер наше зверху!

— Але ж ця земля не твоя, — заперечила Сексон.

— Не бійся, ти не встигнеш дожити й до сотні років, як я її придбаю. Просто звідси я мчу до Пейна укладати договір на купівлю. А поки папірці утрясатимуться, подамся по гроті. Ми знову позичимо в Гоу Юма чотири сотні, я ще позичу під коні й підводи, під Гезл і Геті й під усе, варте бодай одного цента. Потім одержу запродажню та заставного листа під неї і розрахуюся з Гілярдом. А далі — то вже за іграшки — контракт з цегельнею по двадцять центів за ярд, а може, й більше. Вони збожеволіють з радощів, коли побачать глину. І закопуватися в землю не доведеться. Глина вся на поверхні, двісті футів. Увесь цей пагорб глинястий, лише згори шар грунту.

— Але ж як почнете вивозити глину, на що тоді перетвориться це чарівне міжгір’я! — скрикнула з жалем Сексон.

— Ні, міжгір’я не зачепимо — тільки пагорб. Дорога буде з протилежного боку. Звідси до Червоного глинища тільки півмилі. Я прокладу дорогу й візьму більшу ціну за постачання, або хай цегельня сама її збудує, а я возитиму їм глину за ті самі гроші. Двадцять центів чистого зиску за ярд, і це тобі одразу. Мабуть-таки, доведеться ще прикупити коней.

Вони посідали, взявшися за руки, біля водойми і довго ще обговорювали всі деталі.

— А знаєш що, Сексон, — промовив Біллі, помовчавши хвильку, — заспівай-но мені «Жнива», — гаразд?

Коли Сексон скінчила, він сказав:

— Уперше ти співала її мені, коли ми поверталися потягом з гуляння у Візл-парку…

— Того самого дня, коли ми познайомилися, — впала вона йому в слово. — Що ти тоді подумав про мене?

— Те саме, що й зараз, — що тебе створено для мене. Я це одразу відчув, з нашого першого вальса. А що ти подумала про мене?

— О, я — я все силкувалася відгадати, навіть ще до першого вальса — коли ми тільки-но познайомилися й потиснули одне одному руки… Я асе запитувала себе: невже це він? Ось цими самими словами: «Невже це суджений?»

— То я припав тобі до вподоби? — спитався він.

— Атож, — так мені здалося, а я ж не сліпа.

— Слухай-но! — несподівано Біллі перевів розмову на інше. — А що, якби ми завітали наступної зими до Кармела, — тоді, коли тут усе в нас закрутиться й замелеться?

Для твоєї городини однаково буде тиха пора, ну, а я зможу замість себе залишити помічника.

Те, що Сексон не захопилася цим планом, здивувало Біллі.

— Тобі не хочеться? — хутко спитав він.

Сексон соромливо спустила очі й завагалася.

— Біллі, вчора я зробила одну річ, не порадившись із тобою.

Він чекав.

— Я написала Томові,— додала вона стиха.

Він чекав і сам не знав, чого саме.

— Я попрохала його надіслати нам старий мамин комод — пам’ятаєш, отой, що ми залишили в Тома на схов?

— Ну то й що? Я не бачу в цьому нічого лихого, — полегшено промовив Біллі.— Комод нам знадобиться, — адже ж так? Ну, а заплатити за привіз ми, здається, також спроможні.

— Ти — мій любий дурнику, ось хто ти такий, Біллі! Хіба ти забув, що в тому комоді?

Біллі похитав головою, і вона не сказала, а ледве чутно прошепотіла:

— Дитячий посаг…

— Правда? — вигукнув він.

— Правда.

— Ти певна?

Вона кивнула, і щоки її спалахнули.

— Я так цього хотів, Сексон, — хотів над усе на світі! Я дуже багато думав про це, відколи ми в цій долині,— повів він далі нетвердим голосом, і Сексон уперше побачила на очах у нього сльози. — Але після того, що я накоїв… після всієї тої бучі!.. Я… я… не наважувався прохати тебе… навіть натякнути стерігся… Але ж я хотів цього… так хотів!., так, як тебе хочу в цю мить!..

Він стиснув її в обіймах, і над водоймою, в глибині ущелини запала заворожена тиша.

Нараз Сексон відчула в себе на губах остережливий дотик його пальця. Вона повернула голову за його рукою, і обоє побачили далеко вгорі на схилі пагорба оленицю й плямисте оленя, що дивилися на них з-поза густого віття.

Бербанк, Лютер (1849–1926) — відомий американський селекціонер.

Коментарі

1

Джефріз, Джім (1875–1953) — чемпіон світу

Відгуки про книгу Джек Лондон. Твори у 12 томах. Том 09 - Джек Лондон (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: