Війни художників - Станіслав Стеценко

7 травня 1940 року, 18 год. 50 хв.

Москва, Кремль

Сорокап’ятирічний, лисий, як коліно, командарм Тимошенко стояв, виструнчившись перед Сталіним. У червоних петлицях виблискували чотири ромби командарма першого рангу, а на грудях — новенька зірка Героя Радянського Союзу, отримана два місяці тому у фінській кампанії за прорив «лінії Маннергейма».

Український селянин із Бессарабії і георгіївський кавалер Першої світової, у Червоній армії він починав командиром взводу, а під час фінської кампанії вже командував Північно-Західним фронтом.

Сталін із традиційною люлькою в руці походжав біля карти. Люлька була не запалена. Він останнім часом став курити набагато менше.

— Товаришу Тимошенко! — Сталін зробив довгу паузу.

— Слухаю, товаришу Сталін! — схвильовано відповів Тимошенко. Не часто йому доводилося спілкуватися сам на сам зі Сталіним.

— Ти слідкуєш за тим, що творить Гітлер з Європою? — Сталін зупинився і втупився в Тимошенка.

— Так точно, товаришу Сталін! — той, не сміючи дивитися в очі, дивився кудись над головою.

«Цей не такий нахабний, як Жуков. Цей буде повністю керованим», — подумав Сталін.

— Так точно. — Він підійшов. Став майже впритул до Тимошенка, тицьнув мундштуком люльки в груди. — І все це завдяки танкам і мотоциклетам. Уся армія на моторах! А в тебе армія ледь не в постолах. На конях… Що зможе зробити твоя кіннота проти танків? Що зможуть зробити шаблі проти гусениць? Нічого!

— Армія має перспективний план створення механізованих з’єднань, товаришу Сталін, — нервово відреагував Тимошенко. Серце у нього ледь не вискакувало із грудей. Чого хоче вождь? Якщо має якісь претензії, то можна вийти з кабінету уже не командармом. А в гіршому випадку, ще й під конвоєм.

— План, твою мать! Чому й досі його не втілено? Чому цей план лише на папері? — він вказав люлькою на аркуш паперу на столі. — Чому ми чуємо лише розмови, а не бачимо конкретних справ?

— Товаришу Сталін, справа в тому, що за керівництва товариша Ворошилова армія розвивалася екстенсивним шляхом.

— Ми звільнили Ворошилова за провал фінської кампанії і передали справу тобі. Забудь про Климентія раз і назавжди! Немає більше в Червоній армії того тюхтія! Тепер питати будемо з тебе! Екстенсивним… Слово яке іноземне вигадав! Ти, Тимошенку, хочеш виглядати занадто розумним? Тобі не вистачає російських слів? Сідай.

Тимошенко сів, дістав хустинку, нервовими рухами рук, які помітно тремтіли, витер великі краплі на спітнілому черепі.

— Вибачте, товаришу Сталін! Я можу говорити цілком відверто?

— Тільки так ти маєш говорити! Тільки такої відповіді чекає від тебе партія! — Сталін підійшов і знову люлькою, ніби указкою, тицьнув у плече Тимошенка: — Ми уважно слухаємо.

— Армія розвивалася за рахунок росту кількісних показників — кількості військовослужбовців, танків, гармат. За цими показниками ми були перші в Європі. Товариш Вор… — Тимошенко затнувся. — Вибачте, керівництво армії дбало про те, що можна продемонструвати на параді на Красній площі, у звітах до ювілеїв. Скажімо, радіозв’язок у Червоній армії у повному занепаді. Без якісного радіозв’язку немає армії! Льотчики у небі спілкуються жестами, наближаючись один до одно майже впритул. Німці, й особливо англійці, пішли далеко вперед. За допомогою радіо вони вже навчилися виявляти літаки й кораблі. У нас ці роботи не ведуться або ведуться надто повільно.

— Чув. Мова йде про те, щоб бачити літаки вночі або в тумані. Я в це не дуже вірю. Як це може приймач за допомогою радіохвиль вночі вказати на літак?

— На жаль, Головне розвідуправління Червоної армії доповідає мені, що саме за допомогою радіо англійці виявляють німецькі літаки над Ла-Маншем. Це за наукою називається радіолокацією.

Сталін довго мовчав. Ходив туди-сюди кабінетом. Нарешті сказав:

— Ось як. Якщо англійці… Добре, я теж не остання інстанція. У радіозв’язок теж колись мало хто вірив. Якщо генштаб вважає за потрібне, займайся і цією, як її?

— Радіолокацією, — поквапливо підказав Тимошенко.

— Але, товаришу Тимошенко, нас насамперед цікавлять механізовані і танкові війська! Це нині альфа й омега війни! Альфа і омега! Це зрозуміло, командарму Тимошенко?

— Так точно, товаришу Сталін!

Сталін сів за стіл, зняв слухавку зв’язку з Поскрьобишевим:

— Зайди.

Коли Поскрьобишев переступив поріг і завмер в очікуванні, Сталін сказав:

— Підготуйте наказ про присвоєння командарму першого рангу Тимошенку звання Маршала Радянського Союзу і призначення його наркомом оборони.

Коли Поскрьобишев вийшов, Сталін жестом зупинив Тимошенка, який підскочив, аби подякувати, і продовжив:

— Не дякуй, товаришу Тимошенко. Покажеш нам, на що ти здатен, не словом, а ділом. За тиждень, ні — завтра ми затвердимо твій план. Давай цей інтенсивний метод! Строку тобі — півроку-рік. У коштах затримки не буде. А провалиш план — поїдеш у турму. Все, ти вільний.

9 червня 1940 року нарком оборони Тимошенко затвердив план формування мехкорпусів і передав свої пропозиції Раді Народних Комісарів.

6 липня вийшла постанова РНК, згідно з якою відроджувалися механізовані корпуси, як найвище з’єднання бронетанкових військ.

14 травня 1940 року, 13 год. 45 хв.

Москва, Кремль

Коли Поскрьобишев доповів, що прийшов Берія, Сталін стояв біля вікна і дивився у бік Архангельського собору, де лежав прах Івана Грозного. Подумки звертався до нього: «Ти, Іоанне, колись програв Польщі все. А я забрав її половину без жодного пострілу».

— Кобо, Голландія капітулювала! — випалив Берія з порогу. — Королева Вільгельміна втекла в Британію! Гітлер ударив повз «лінію Мажино». Кілька танкових дивізій рухаються до Ла-Маншу. Гадаю, французам каюк!

Сталін обернувся, нервово кинув незапалену