Шодерло де Лакло. Небезпечні зв'язки; Абат Прево. Манон Леско - Шодерло де Лакло
Він залишався в нашому товаристві допізна і, перш ніж розлучитися, висловив задоволення з приводу знайомства з нами й попросив дозволу іноді відвідувати нас, запевняючи в повсякчасній готовності до послуг. Він поїхав уранці у своїй кареті разом із паном де Т***.
Як я сказав, я зовсім не був схильний до ревнощів. Більш ніж будь-коли я вірив клятвам Манон. Чарівне створіння настільки володіло моєю душею, що найменше моє почуття до неї було пройняте повагою та любов’ю. Зовсім не ставлячи їй у провину того, що вона сподобалася молодому Г*** М***, я захоплювався дією її краси і пишався тим, що мене любить дівчина, яку всі визнають чарівною. Я не вважав навіть доречним розповісти їй про свої підозри. Протягом кількох днів ми були зайняті турботами про вбрання Манон і обговоренням того, чи можемо ми поїхати в театр, не побоюючись бути впізнаними. Тижня не минуло, як пан де Т*** знову відвідав нас; ми запитали в нього поради. Він зрозумів, що на догоду Манон мусить відповісти ствердно. Ми вирішили їхати в театр усі разом того ж вечора.
І, одначе, цьому рішенню не судилося здійснитись, бо, тут же відвівши мене вбік, пан де Т*** сказав мені: «З часу нашого останнього побачення я перебуваю в надзвичайному зніяковінні, й сьогоднішній мій приїзд викликаний цим. Г*** М*** закохавсь у вашу даму серця; він признався мені в тому. Я щирий його друг і готовий в усьому допомагати йому; але я не менший друг і вам. Вважаю, що наміри його негідні й засуджую їх. Я зберіг би його таємницю, якби він збирався застосувати лише звичайні засоби, щоб сподобатись; але він добре поінформований про вдачу Манон. Він дізнався, не відаю звідки, що вона любить розкіш і задоволення, і позаяк він уже має в розпорядженні значний статок, то оголосив мені, що хоче спочатку спокусити її яким-небудь цінним подарунком і річним утриманням в десять тисяч ліврів. За однакових умов мені, можливо, коштувало б набагато більше зусиль видати його, але почуття справедливості та дружби до вас узяли гору, тим більше що сам я необачно послужив причиною його пристрасті, ввівши його у ваш дім, і тому зобов’язаний запобігти наслідкам зла, заподіяного мною».
Я подякував панові де Т*** за таку важливу послугу і з такою ж відвертістю признався йому зі свого боку, що характер Манон саме такий, яким уявляв його собі Г*** М***, тобто що слово «бідність» для неї нестерпне. «Проте, – сказав я, – в тих випадках, коли йдеться лише про більше або менше, я не вважаю її здатною покинути мене для іншого. Я в змозі забезпечити її всім необхідним і розраховую, що мої кошти ростимуть день у день. Боюся лише одного, – додав я, – аби Г*** М*** не нашкодив нам, скориставшись тим, що знає місце нашого перебування».
Пан де Т*** запевнив мене, що в цьому відношенні я можу бути спокійний; що Г*** М*** здатний на яку-небудь безрозсудну витівку, тільки не на ницість; що якби він мав підлість нашкодити нам чим-небудь, то він, де Т***, перший покарав би його за це і тим спокутував би свою помилку, що принесла нам нещастя. «Вважаю себе вдячним вам за такі почуття, – відповів я, – але лихо все ж таки може статись, а ліки ж від нього вельми сумнівні. Отже, найрозсудливіше запобігти лихові, покинути Шайо, щоб оселитися де-небудь у іншому місці». – «Так, – відповів пан де Т***, – але важко вам буде зробити це з необхідною швидкістю; бо Г*** М*** має бути тут опівдні; він сказав мені про це вчора, що і спонукало мене з’явитися в таку ранню годину і повідомити вас про його наміри. Він може приїхати з хвилини на хвилину».
Такі вагомі аргументи змусили мене поглянути на справу серйозніше. Вважаючи, що уникнути відвідин Г*** М*** уже неможливо, так само як і неможливо, звичайно, перешкодити йому відкрити свої почуття Манон, я вирішив сам попередити її про наміри нового мого суперника. Як я вважав, якщо вона знатиме, що мені відомі пропозиції, які він збирається їй зробити, і якщо вона вислухає їх у мене на очах, у неї вистачить сили волі відкинути їх. Я поділився своєю думкою з паном де Т***, який відповів мені, що справа ця украй делікатна. «Згоден, – сказав я, – але якщо взагалі можна бути впевненим у своїй коханці, то прихильність до мене Манон є для мене найвагомішою підставою такої впевненості. Хіба тільки найблискучіші пропозиції могли б її засліпити, але, як я вже вам сказав, користолюбство їй чуже. Вона любить зручності життя, але вона любить і мене; за нинішнього стану справ я не повірю, щоб вона віддала перевагу наді мною синові людини, яка запроторила її у притулок». Словом, я залишився при своєму рішенні та, відвівши убік Манон, відверто їй розповів про все, про що тільки-но дізнався.
Подякувавши мені за гарну думку про неї, вона обіцяла так відповісти на пропозиції Г*** М***, щоб у нього пропала охота відновити їх іншим разом. «Ні, – сказав я їй, – не треба дратувати його зайвою різкістю: він може нам нашкодити. Але ти й без того знаєш, крутійко, – додав я сміючись, – як спекатися надокучливого або незручного залицяльника». Вона замислилася, потім відповіла: «У мене з’явилася чудова думка, і я в захваті від своєї вигадки. Г*** М*** – син нашого злісного ворога: нам потрібно помститися батькові не на синові, а на його гаманці. Я вислухаю його, прийму його подарунки і обдурю його».
«План хороший, – сказав я, – але ти забула, бідолашна дівчино, що це той самий шлях, який привів нас прямо в притулок».
Марно я малював їй усю небезпеку такої затії; вона заявила, що справа тільки в тому, аби вжити застережних заходів, і відвела всі мої заперечення. Вкажіть мені коханця, що не поступався б сліпо всім примхам обожнюваної ним коханої, і я визнаю, що був винен, поступившись їй так легко. Рішення було прийняте – обдурити Г*** М***, але з дивної примхи долі сталося так, що мене самого було обдурено.
Його карета з’явилася близько одинадцятої