Шодерло де Лакло. Небезпечні зв'язки; Абат Прево. Манон Леско - Шодерло де Лакло
Хоча, розлучаючись із Тібержем, я був уже в змозі найняти і оплатити візника, я зробив собі приємність гордо пройтися пішки до пана де Т***. Мені хотілося насолодитися свободою, впевненість у якій вселив у мене мій друг, розсіявши всі мої побоювання. Але раптом мені спало на думку, що його заспокоєння стосувалося тільки в’язниці Сен-Лазара, а наді мною ж тяжіло ще й викрадення з притулку, не беручи до уваги смерті Леско, в якій я був замішаний щонайменше як свідок. Міркування це так мене налякало, що я сховався в першу ж алею і звідти гукнув карету. Я попрямував просто до пана де Т***, який посміявся над моїми побоюваннями. Вони й мені самому видалися смішними, коли він повідомив, що ні відносно притулку, ні відносно Леско мені нічого боятися. Він розповів, що, побоюючись, як би не запідозрили його участі у викраденні Манон, він на ранок вирушив у притулок і висловив бажання її бачити, прикинувшись, ніби нічого не знає про те, що сталося; там аж ніяк не підозрювали ні його, ні мене, а навпаки, поквапилися розповісти йому цю новину як дивну подію, дивуючись, що така красуня, як Манон, вирішила тікати зі служителем; пан де Т*** обмежився сухим зауваженням, що ні з чого не дивується і що заради свободи можна піти на все. Він вів далі свою розповідь: звідти він попрямував до Леско, сподіваючись застати мене і мою чарівну кохану; проте хазяїн будинку, каретник, заявив, що не бачив ні її, ні мене, але немає нічого дивного, що ми не з’являлись у Леско, тому що до нас, поза сумнівом, дійшла звістка про його вбивство, що сталося приблизно в той же час. Він не відмовився повідомити й те, що знав про причину та обставини його смерті. За дві години перед тим один із гвардійців, приятелів Леско, зайшов до нього і запропонував зіграти в карти. Леско так швидко обібрав його, що не минуло й години, як той виявився без ста екю, тобто з порожньою кишенею.
Нещасний, залишившись без гроша, попросив Леско позичити йому половину програної суми, виникла з цього приводу суперечка, що перейшла в жорстоку сварку. Леско відмовився вийти на вулицю для поєдинку, а той пригрозив, ідучи, проломити йому голову, що і виконав того ж вечора. Пан де Т*** мав люб’язність додати, що він дуже турбувався про нас, і знову запропонував мені свої послуги. Я не замислившись відкрив йому місце нашого прихистку. Він просив дозволу з нами повечеряти.
Мені залишалося тільки купити білизни та суконь для Манон, і я сказав йому, що ми можемо їхати хоч зараз, якщо він зволить затриматися зі мною на хвилину в декількох продавців. Не знаю, чи подумав він, що, роблячи йому цю пропозицію, я маю на увазі скористатися його щедрістю, або ж то було просто поривом великодушності, але, погодившись негайно ж їхати, він провів мене до торговців, що були постачальниками його дому; він запропонував мені вибрати різних тканин, які ціною перевершували мої статки, коли ж я збирався заплатити, навідріз заборонив купцям брати з мене хоч одне су. Цю люб’язність було ним зроблено з такою благородною безпосередністю, що я міг не соромлячись скористатися нею. Ми разом вирушили в Шайо, куди я прибув менш стурбований, аніж ішов звідти.
Більше години витратив кавалер де Ґріє на свою розповідь, і я попросив його трохи відпочити й повечеряти з нами. Наша увага показала йому, що слухали ми його з цікавістю та співчуттям. Він запевнив нас, що в подальшому ми визнаємо його історію ще захопливішою, і, коли ми повечеряли, продовжив розповідь.
Частина друга
Моя присутність і люб’язності пана де Т*** розвіяли останні залишки смутку Манон. «Забудьмо минулі страждання, серденько, – сказав я, повернувшись до неї, – й наше життя піде щасливіше за колишнє. Врешті-решт, Амур – добрий володар; Фортуна не в змозі заподіяти стільки прикрощів, скільки радощів він дає нам скуштувати». Вечеря осяяна була справжніми веселощами.
З моєю Манон і з сотнею пістолів у кишені я почувався більш гордим і задоволеним, ніж найбагатший паризький відкупник серед накопичених ним скарбів: багатства належить обчислювати коштами, які маєш в розпорядженні для задоволення своїх бажань, а у мене не залишалося жодного невиконаного бажання. Навіть майбуття наше мало мене бентежило. Я був майже впевнений, що батько не відмовить забезпечити мене достатніми коштами для безбідного життя в Парижі, бо при сповненні двадцяти років я вступав у права спадкоємства своєї частки материнського статку. Я не приховував від Манон, що мій готівковий капітал обмежувався сотнею пістолів. Цього вистачало, щоб спокійно чекати кращого майбутнього, яке не мусило обминути мене чи то по праву мого народження, чи завдяки удачам у грі.
Отже, протягом перших тижнів я не думав ні про що, окрім насолод; почуття честі, так само як і деяка обережність відносно поліції примушували мене з дня на день відкладати відновлення зв’язків із співтовариством гравців Трансільванського палацу, і я обмежився грою в декількох зібраннях, які не були на такому поганому рахунку, а милості долі позбавили мене від необхідності вдатися до принизливого шахрайства.
Я проводив у місті частину пообіднього часу і повертався до вечері у Шайо, нерідко у супроводі пана де Т***, дружба якого з нами міцніла день від дня. Манон знайшла собі засіб від нудьги. Вона заприязнилися з