Сюрпризи долі - Єва Гата

Олена вирішила присвятити свій твір Жанові, адже це він розкрив її душу і показав вічні вартості. Вона бажала зробити сюрприз — надіслати поштою так, щоб Жан отримав його в день уродин. Робота захоплювала її, це дарувало нагоду повністю розкритися у фантазіях і не боятися суворого критика, який безжалісно вирве молоді паростки з корінням і викине їх на смітник забуття. З цього моменту її особистість розділилася на дві частини: одна залишалася домогосподаркою, а інша літала на крилах кохання.

Закінчувалася весна, повість лежала захована в шухляді. Олена час від часу поверталася до неї, перечитувала, додавала окремі деталі й знову ховала. Вона трохи сумувала, що закінчила роботу, завдяки цьому заняттю тужлива зима промайнула значно швидше.

Якось після Служби в церкві священик оголосив, що влітку планують поїздку в Лурд і всім, хто бажає поїхати, треба чимшвидше зголоситися.

Лурд — невеличке містечко у Франції, де відбулося з’явлення Матері Божої чотирнадцятирічній Бернадетті Субіру. Діва Марія показала дівчинці у гроті чудотворне джерело, про існування якого ніхто не знав. Відтоді почали траплятися випадки дивовижного зцілення, до джерела потягнулися верениці прочан.

Від такої звістки Оленине серце затріпотіло — ця поїздка призначена для неї. Ось і довгождана нагода потрапити до Франції, та ще й у середині серпня, на самісінькі його уродини, не треба відсилати повість поштою, можна самій вручити адресату. В голові відразу виник хитрий план. А якщо не їхати у Лурд і залишитися в Парижі на кілька днів, а потім повернутися з громадою додому?

Олена добре пам’ятала слова Жана про те, як той полюбляє сюрпризи. Тому вирішила не повідомляти його про свої плани, а з’явитися зненацька без жодних попереджень. Це будуть найщасливіші хвилини. Вони зіллються у єдине ціле разом з Парижем, містом її мрій. Аж чотири дні! Це так мало і водночас так багато. Вона поринала у фантазії, продумувала кожен спільний день, щасливо зітхала, уявляючи себе в обіймах коханого.

Одного вечора Георгій повернувся незвикло рано з роботи в дуже хорошому настрої.

— Мені вдалося вибити стипендію нашим хлопцям на цілий рік в Австрії.

— І коли вони поїдуть? — злякалася Олена.

— Наприкінці серпня і аж до травня, — радісно промовив чоловік.

— Вони ж пропустять навчання, адже їм залишилося вчитися ще один рік?

— Нічого страшного, приїдуть перед Новим роком на декілька днів і складуть сесію.

— Так у них же влітку наступного року захист магістерської роботи.

— Вони виконуватимуть її в Австрії, а перед захистом приїдуть.

— Я ж планувала поїхати в другій половині серпня до Лурда, — не заспокоювалася Олена.

— Їдь собі, приготуєш їм усе необхідне перед поїздкою, а я їх відпроваджу, вони ж не маленькі.

— І як вони там житимуть самі стільки часу?

— Не хвилюйся, там матимуть усе необхідне: і проживання, і харчування, і, найголовніше, зможуть подивитися, як живуть інші студенти.

— А куди саме вони поїдуть?

— У ґрац, там їм буде добре, познайомляться з країною і, зрештою, здобудуть власний досвід.

Жодна мати не любить відпускати надовго кудись дітей, а тим паче, за кордон, але батько все вирішив без неї, отож, залишалося підкоритися долі. Найбільше, чого боялася в цю мить, — втратити шанс побачити Жана.

Олена однією з перших записалася на поїздку. Потім почався відлік часу. До поїздки залишалося ще майже два місяці, а вона вже почала ретельно готуватися. Крім повісті, треба подарувати Жанові щось таке, щоб завжди нагадувало про неї. «Що придумати?», — не давала спокою думка. Магазини були переповнені різним мотлохом, однак чогось особливого годі знайти.

І ось нарешті в одній невеличкій крамничці з подарунками побачила оздоблені дзвіночками чавунні Сонце і Місяць, що звисали зі стелі. Якщо до них легко доторкнутися рукою, то лине лагідний дзвін. Пригадалися слова Жана, які шепотів їй на вухо під час того незабутнього танцю: «Ти як Сонце і Місяць, які чарують нас своєю красою і дарують магічне світло».

— Саме це мені потрібне, — подумала Олена, — однак це ще не все, треба додати музику, але яку?

Асортимент у магазині з музичними дисками величезний, і вибрати щось оригінальне дуже складно.

— Що бажаєте? — ввічливо запитав продавець.

— Мені треба щось дуже ліричне і романтичне.

— Для чоловіка чи жінки?

— Для чоловіка, який живе за кордоном.

— Тоді я б вам порадив народні пісні в сучасній обробці, до речі, дуже непоганій. Цей співак так бере за душу, аж серце завмирає. Для того, хто живе на чужині, буде надзвичайно зворушливо слухати його спів.

Ось і все, залишилося ще трішки почекати і…

Від’їзд до Лурда запланували на п’ятнадцяте серпня. Олена практично не мала жодної хвилинки думати про себе. Весь час присвячувала синам, яких треба спорядити в далеку дорогу. Георгій запевняв, що все буде гаразд, проте на душі було неспокійно, розривалася між дітьми і далеким коханням.

— А може, спинитися і ніде не їхати? — ловила себе на думці Олена, і в ту ж мить її відкидала. Невже можна відмовитися від того, чого так сильно прагнула.

— Нічого, діти вже великі, та й батько їх відпровадить, а в мене єдиний шанс на щастя, який не маю права втратити, — виправдовувала себе подумки.

Маршрут до Франції розробили бездоганно. Подорожні матимуть змогу оглянути якнайбільше країн і міст Західної Європи. Один день планували на відвідини Будапешта, день — на Відень і ще день — на Мюнхен. Дев’ятнадцятого серпня зранку автобус планував прибути до Парижа, а ввечері — вирушити до Лурда, де прочани житимуть три дні. На зворотній дорозі