Дух часу - Наталя Кобринська
Весілє Славка було при кінці вакацій, а Роман вже лиш кілька днів міг бути дома. Протягати він не міг і не хотів, бо перед ним стояли екзамени, до котрих всіма силами треба було прикладатися.
Той короткий час прожили вони як би в раю, свобідно, весело, з оком зверненим у нічим не закаламучену будучність. Настрій весільний ще дома не переминув; іще і гості були полишалися, і всі старалися удержати розбуджений гумор і веселість.
На лихо ж, серед тої загальної веселості, оден Романів товариш, от так для фантазії, став договорювати єму Мальвіною, донькою інспектора, про котру всі знали, що дуже негарна, і що її батько залицяєся до всіх молодих людей, обіцяючи протекцію при екзаменах.
Роман сміявся до розпуку і ще других спонукував до сміху, наслідуючи грубий голос Мальвіни.
Галя була так задоволена, що з чого-небудь сміялася також до безпам’яті.
— Ви ще в ній залюбитеся! — говорила вона, заливаючися сміхом.
— І я так думаю, — відповів Роман з таким самим поривом сміху.
Ні одна хмарка не тьмила Галиного щастя, бо хоть він і від’їжджав, то все ж таки за кілька місяців мали вони знов бачитися, бо він мав приїхати на Різдво.
Але по єго від’їзді зробилося пусто і сумно вокруг Галі. Їй думка все була при нім, а фантазія в чарівнім світлі показувала недалеку будучність. То тихий смуток заливав її серце, то радість грала в нім напереміну. Свобідна, весела ішла вона з ним під руку помежи громадою міських людей або кидалася єму на груди і виливала сльози за давно пробуті муки і униженя. Зайнята домашнім обходом, рахуючися з кождого шеляга, вона то розвертала картки журнала мод, то виходила назустріч «своєму чоловікові» у довгім пишнім раннім шляфроку і в чепці з брабантських коронок…
О боже! тоті мрії! тоті дрібні мрії! Як вони легко прилипають до душі, а віддерті, кожда зосібна лишає по собі рану!
Галя на якийсь час поїхала до матері, а на Різдво мала назад вернутися.
Раз ізвечора мати почула легку дрож, другого дня боліла її сильно голова, а третього вона вже добре розболілася.
Їхати з дому не могло бути і думки.
* * *По святах дістала Галя від Романа поштою книжку, котру він був їй обіцяв, а в книжці білет, де пише, що єму дуже прикро було, що не застав її в домі родичів і що він був би приїхав до Березівки, але то була би надто голосна перед людьми заява єго замірів, а, на єго думку, на се ще не пора.
Галя підозрівала Романа, що він нещирий, і, відсилаючи єму книжку, написала: «Чи ще коли будемо видітися?»
На то він відписав, що стріча обоїх — то єго найлю-бійша думка, що коло Галі єго найбільша приємність і щастє.
* * *Матері ставало легше, вона приходила цілком до здоровля.
У часі хороби Антін був майже щоднини у них, і рад був як світові, коли міг хоть чим-небудь прислужитися. Галя не раз в страху за хору удавалася до него о поміч.
Але, як хорій полегшало, вона оминала Антона всякими способами і єго добру волю вважала непотрібною влізливістю, котрої треба би конче збутися.
А лучилася їй до того добра нагода.
IV
Брат вертався з ординації; він одержав місце і йшов вже цілком на свій хліб.
Кого виховане сина тілько коштувало, що бідну вдову, той легко зрозуміє, як вона того часу чекала. То мало становити важну хвилю для цілої родини. Молодший брат переходив по половині на єго плечі, і Галя мала також жити у него.
З деканами треба було конче розійтися зовсім.
Не оден гіркий оріх розкусила Галя у них уже і за старших сестер, а тепер було ще гірше. Перше обходили вони з нею краще, бо старша, а потому молодша сестра мали інтерес в тім. Молодші вже не потребували ховатися зі своїм невдоволенєм. Галя їм тепер стояла на дорозі, бо коли лучився який молодий чоловік, то звичайно більше займався Галею, як ними.
І не було тут нічого дивного: красша дівчина псує бридшим, а Галя і другим псувала і собі не помагала, як се в дальшім її житю показалося. А ще більше дражнили їх її відносини до Романа.
Отже, переїхала вона до брата. Але у него житє було дуже гірке і прикре. Галя виділа, що вона їм ні до чого не придатна, що вони без неї зовсім могли обійтися, хоть більша частина труду і праці спадала на неї.
Вона робила і за наймичку і за братову. Як від’їхала коли до мами, то вони натомість наймали наймичку; коли скорше вертала і наймичку не можна було так борзо відправити, то на той час заступала братову, котра тогді, не маючи що робити, вишивала всілякі подушки на канві або інші дрібниці.
В новім газдівстві брата вона одна робила велику рахубу. Брат із того, що дістав від жінчиних родичів, старався якнайменше розходувати, аби не думали, що він їх добром хоче
