Дочка Медічі - Софі Періно

Авжеж, я пам’ятаю.

— Ця зустріч з іспанцями — дещо більше, ніж сімейні посиденьки,— веде далі мати.— Як би я не бажала обійняти твою сестру, я маю важливіші дипломатичні потреби. Точніше, їх має Франція. Зі свого боку іспанці теж бажають чогось більшого, ніж просто нагородити Карла орденом золотого руна. Я звертаюсь до вас, адже ви — юна жінка, придатна до шлюбу. Наскільки я розумію, уже більше півроку ваші регули відбуваються вчасно.

Я опускаю очі до облямівки її сукні й червонію. Як би мені не хотілося почути від неї визнання тієї зміни, що сталася зі мною,— визнання, якого я так і не дочекалася,— відверта, нетактовна згадка про це бентежить мене.

— Так, ваша величносте.

— Чудово. Його величність король бажає зміцнити стосунки з Іспанією. Крім кровних уз, шлюбні узи — найвірніший засіб. Ми маємо намір посприяти вашому шлюбу з сином короля Філіпа, принцом Астурійським. Ви успадкуєте іспанську корону, коли ваша сестра овдовіє.

Королева Іспанії! Цього разу мої щоки палають від задоволення, а не від сорому. Як же мені кортить розповісти про це Шарлотті. Не дивно, що Клод так багатозначно усміхалася.

— Я — наречена!

— Однак,— квапливо зауважує мати,— не поспішайте це обговорювати, доки ми все не підпишемо й не скріпимо печаткою.

Наблизившись до ніші найближчого вікна, вона безтурботно змахує зі стільця купку згорнених сорочок так, ніби вони нічого не варті. Усівшись, указує на місце поряд із нею.

Коли я сідаю, мати нахиляється до мене з таким виглядом, неначе ми змовниці.

— Я докладу всіх зусиль для досягнення цієї мети,— вона торкається моєї руки, що лежить на лавці між нами.— І залучу до справи вашу сестру Єлизавету. Як мені відомо з її листів та звітів моїх шпигунів, вона має значний вплив на свого чоловіка, який дуже її поважає. Але ви теж маєте нам допомогти.

Я киваю, сповнена бажання зробити все, що в моїх силах, аби догодити матері.

— Я замовила в Байонні більше дюжини нових суконь для вашого гардеробу. Коли зустрінетеся з іспанцями, завжди намагайтесь бути елегантною, граційною, скромною. За останні місяці ви перетворилися на імениту панянку не лише за правом народження.

Комплімент від матері! Мене охоплює гостре відчуття радості. Я тяжко працювала над моїм перетворенням на зразкову придворну даму почасти під впливом баронеси де Рец, почасти — попри завуальоване незадоволення баронеси — під впливом герцогині де Невер. Як чудово, що мати помітила результати.

— Демонструйте ваш природний розум, але ніколи не виставляйте у невигідному світлі принца або будь-кого зі свити вашої сестри. За першої-ліпшої нагоди демонструйте вашу набожність, адже іспанці — фанатичні прихильники Римо-католицької церкви і, до речі, у цьому вони дуже схожі на адмірала Коліньї та його прибічників з їхньою відданістю так званій реформатській церкві.

— Пані, я підкорююсь вам у всьому.

Хтось гучно стукає у двері.

Мати бере мене за руки і цілує їх.

— Виконайте ваш обов’язок переді мною та королем — і ви станете іспанською принцесою до того, як мине цей рік. Тепер ідіть. Прийшов ваш брат Генріх.

— Генріх? — запитую я, підводячись. Але думки матері вже далеко.

Брат уклоняється мені при вітанні, але повідомити йому звістку немає можливості. Мені кортить поділитися з ним. Попри необхідність пакувати мої особисті речі, я чекаю за дверима, коли він закінчить розмову з матір’ю. Королева Іспанії! Знову й знову я вимовляю цей титул. Королева, як моя мати. Або моя сестра. Звісно, аби здобути корону Іспанії, доведеться дочекатися смерті чоловіка моєї сестри, але бути спадкоємицею такої корони — неабияка честь, і, між тим, я отримаю титул принцеси Астурійської. Якщо я мушу вирушити в далекі краї, краще приєднатися до двору моєї сестри. Я майже не пам’ятаю її, але родина є родина.

Мої думки звертаються до майбутнього чоловіка. Я хочу дізнатися у когось, який вигляд має принц Астурійський. Цікаво, чи любить він танцювати. Чи вміє рухатися так само спритно, як Генріх? Ах, навіщо мій брат обірвав нашу з матір’ю розмову, перш ніж я встигла поставити ці запитання?

Аж тут з’являється Генріх, із жахливим гуркотом грюкнувши дверима. Він швидко крокує повз мене, наче я невидима. Наздогнавши, я хапаю його за руку.

— Я буду іспанською принцесою,— кажу я. Лише коли він повертається до мене, я помічаю його похмуре обличчя.

— До біса іспанців! — він різко відштовхує мене.

— Генріху, в чому справа?

— Ваш шлюб не єдина тема для обговорення. Мій брат сподівається, що я одружуся з жінкою, яка мені в матері годиться.

Він б’є по маленькій лавці біля стіни, і та відскакує, немов перелякана тварина.

— З ким?

— З овдовілою сестрою короля Іспанії,— люто викрикує він.— Їй тридцять. Тридцять! Я відмовив матері. Сказав, що навіть припущення про такий шлюб свідчить, що моє щастя нічого для неї не варте.

— Ви не могли так учинити.

Я приголомшена, що він здатен відмовити матері, яка так ніжно його любить і має право чекати від нього допомоги в укладанні цього шлюбу.

— Не вірите? — цього разу вже він хапає мене за руку і тягне назад до дверей.— Увійдіть і подивіться. Я залишив її у сльозах.

Я не маю жодного бажання бачити матір у такому стані. Відсахнувшись, я щодуху біжу геть і не зупиняюсь, доки не дістаюся своїх апартаментів. Там на мене чекає Шарлотта. Побачивши її, я забуваю про недоречну поведінку Генріха.

—