Засліплення - Еліас Канетті

— Прибрати!

Свист уже змовк; Кін повернувся до столу й позамикав шухляди. Вони й не писнули. Надто рвучко він їх смикав. Пристрій вийшов з ладу.

Коли зчинився той гармидер, Тереза саме намагалася нацупити на себе накрохмалену спідницю, якою завершувала свій вранішній туалет. Перелякавшись на смерть, вона сяк-так позав’язувала поворозки й притьма подалася до дверей кабінету.

— Господи Боже! — заскімлила жінка флейтою. — Що сталося?

Спершу вона постукала несміливо, потім почала стукати чимраз гучніше. Не діставши відповіді, спробувала відчинити двері сама, але марно. Вона підпливала то до одних дверей, то до інших. Його розлючений вигук пролунав в останній кімнаті, й Тереза здогадалася, що професор там. Тепер вона заходилася гупати щосили.

— Тихо! — люто гаркнув Кін — такий лютий він не був іще ніколи.

Роздратовано й воднораз покірно Тереза опустила шкарубкі долоні на шкарубку спідницю й застигла, мов дерев’яна лялька.

— Лишенько! — прошепотіла вона. — Ой лишенько!

Вона так і стояла — скоріше за звичкою — перед порогом, коли Кін уже відчинив двері.

Зроду забарна, Тереза, одначе, враз зметикувала, яка їй трапилася нагода. Над силу промовивши: «Зараз!», вона ковзнула на кухню. На порозі їй раптом спало на думку: «Господи, він ще знову замкнеться! Чого тільки не зробить з людиною звичка! Щось неодмінно має стати на заваді, в останню мить, отак воно завше! Ох, не щастить мені, не щастить!» Вона сказала це собі вперше, бо загалом вважала себе людиною заслуженою, а тому й щасливою. З переляку голова в неї аж затряслася. Тереза знов ковзнула в коридор. Її плечі нахилилися низько вперед. Ноги, перше ніж зважилися ступати, затремтіли. Цупка спідниця загойдалася. Дрібно перебираючи ногами, вона досягла б своєї мети багато тихіше, але це було б для неї надто звично. Врочиста нагода вимагала врочистого поступу. Двері стояли відчинені. Посеред кімнати ще лежав папір. Щоб двері від протягу не причинилися, вона ввіткнула між ними й одвірком край грубого килима. Тоді повернулася на кухню і з віником та совком у правій руці стала чекати знайомого торохтіння умивальника на коліщатах. Цього ранку він так довго не з’являвся, що вона вже ладна була піти по нього сама.

Коли умивальник нарешті вдарився в стіну, Тереза забула про все на світі і, як завжди, гукнула:

— Уже встали?

Вона вкотила умивальника на кухню й, згорбившись іще дужче, рушила до бібліотеки. Совка й віника Тереза залишила на підлозі. Повільно кралася вона прохідними кімнатами до порога його спальні. Щокрок спинялася й рвучко нахиляла голову в другий бік, щоб дослухатися правим, не таким струдженим вухом. Ці тридцять метрів Тереза долала десять хвилин; вона здавалася собі відчайдушно хороброю. Її страх наростав разом з її цікавістю. Тисячу разів Тереза уявляла собі, як триматиметься, коли досягне мети. Вона міцно притислася до одвірка. Про свіжонакрохмалену спідницю згадала аж тоді, коли було вже пізно. Вона спробувала окинути все одним оком. Поки друге залишалося в схованці, вона почувалася в безпеці. Він не повинен був її побачити, вона не повинна була нічого прогледіти. Праву руку, якою Тереза мала моду впиратися в бік і яка щоразу поривалася ковзнути вниз, вона примусила завмерти.

Кін спокійно походжав перед своїми книжками й щось нерозбірливо бурмотів. Під пахвою він тримав порожню теку. Потім став, на хвилю замислився, приніс драбину й поліз нагору. З горішньої полиці він дістав якусь книжку, погортав її й поклав до теки. Спустившись на підлогу, знов заходив туди-сюди, стрепенувся, спробував узяти з полиці книжку, вона не піддалася, він набрижив чоло й, нарешті висмикнувши книжку, дав їй дошкульного ляпаса. Після цього й вона зникла в теці. Так він відібрав п’ять книжок. Чотири невеличких, одну більшу. І раптом Кін заквапився. Тримаючи в руках важку теку, він виліз аж на горішній щабель і ввіпхнув першу книжку на її колишнє місце. Довгі ноги йому заважали, і він мало не зірвався з драбини.

Якби він був упав і з ним щось сталося, гріху настав би край. Терезина рука мимоволі підвелася, — вона вже не слухалась, — схопилася за вухо й щосили його смиконула. Широко розплющеними очима Тереза дивилася на господаря, якому загрожувала небезпека. Коли його ноги торкнулися нарешті грубого килима, вона з полегкістю зітхнула. Книжки — то облуда. Правда ще спливе на поверхню. Тереза знає бібліотеку як своїх п’ять пальців, але гріх штовхає людину на вигадки. Є опій, є морфій, є кокаїн, хто ж за всім цим устежить? Вона не дасть себе ошукати. Схованка за книжками. Чому він, скажімо, ніколи не перетинає кімнату навскоси? Стане біля драбини й бере щось із полиці якраз навпроти. Міг би зробити це простіше, але ж ні, треба пройти попід стіною. Під пахвою важка тека, а він околясом ходить. Схованка таки за книжками. Вбивцю тягне туди, де він скоїв злочин. Ось тека вже й повна. Більше туди нічого не влізе, Тереза цю теку знає, щодня ж бо стирає з неї пил. Зараз має щось статися. Адже сьомої ще нема? Як настане сьома, він піде. Та хіба вже сьома? Ні, для сьомої ще зарано.

Зухвало й упевнено вона нахиляється вперед, упирається руками в боки, нашорошує свої плискаті вуха й нетерпляче витріщає вузенькі очиці. Кін із двох боків хапає теку й рішуче кладе її на килим. На обличчі в нього проступає гордість. Він нахиляється й у такій позі клякне. Терезу проймає піт, усе тіло її тремтить. На очі їй набігають сльози. Отже, все ж таки під килимом! Так вона одразу й подумала. І треба ж бути таким дурнем! Кін випростується, кістки в нього хрустять, і він щось випльовує. Чи то він просто сказав: «Так»? Він бере теку, дістає одну з книжок і неквапно ставить її на місце. А тоді те саме робить з рештою книжок.

Терезі стає недобре. Отакої, дідько його матері! Нема більш на що дивитися. Оце тобі й поважний чоловік, який ніколи не сміється і не зронить жодного слова! Вона теж людина поважна, роботяща, але ж такого повік не вчинить! Та нехай краще їй руки повсихають, перше ніж вона таке вчинить! Щоб виставляти себе дурнем перед власною