Ратники князя Лева - Петро Михайлович Лущик

Хоч надворі стояла нестерпна італійська спека, папа Климент накинув на кардинальську сутану (іншої не носив) накидку. Коли тобі сімдесят, особливо шукаєш прохолоди, що йде від товстих стін палацу. Коридори були безлюдні: курія знала, що папа любить іти до свого кабінету у самотині, але те, що за ним стежили, він зрозумів, бо коли підійшов до дверей, вони прочинилися.

У кабінеті на нього вже чекав його секретар. Весь поглинутий роздумами, здавалося, він не помітив появи папи, і лише нижче нахилена голова виказувала, що це не так.

— Доповідайте, П’єтро, — розпорядився Климент, важко опустившись у крісло.

— Ваша святосте! Вашої аудієнції просить ваш радник із богословських питань, — повідомив секретар.

— Згодом. Далі?

— Прибули посланці від правителя Хулагуїдів.

Від почутого папа пожвавився, з очей зникла звична останнім часом байдужість.

— Вони вже тут? — хутко запитав.

— У місті. Вони не захотіли зайти до палацу, та й я не спішив їх запрошувати сюди, — відповів П’єтро.

— Розумно. Послання переклали?

Замість відповіді П’єтро розгорнув пергамент.

— Читайте! — наказав папа.

— «Іменем усемогутнього Бога Абака-хан надсилає слово до первосвященика святої римської церкви.

Уважно вислухавши Ваше гідне поваги послання, ми дізналися, що Ваша святість в минулому році прослухала речі наших особистих послів і дала відповідь на них, але не на наше послання, бо в курії Вашої святості не було нікого, хто знав би монгольську грамоту. Дійсно, ми писали монгольською, бо на той час був відсутній наш писар, знавець латини.

Окрім того, з Вашого послання ми дізналися, що Ви направили короля Карла проти ворога церкви Манфреда Сіцилійського та його війська і що зазначений король Карл, вторгшись в його володіння, повністю знищив військо згаданого Манфреда разом із ним. Ми ж за допомогою люб’язного і гідного поваги тестя нашого, імператора Константинопольського, чітко усвідомили собі, що це був з боку Вашої милості розсудливий вчинок.

Що ж стосується решти, то Вам, мабуть, відомо, що завдяки могутності Бога Всюдисущого скрізь — від сходу до заходу — султани, королі, князі щиросердно і мирно сусідили з Вами, та й у своїх більш значних володіннях вони, на загальну думку,, також перебували в повному спокої. Але зловмисників проти нас з усіма їхніми прихильниками ми знищили, вирвавши з корінням, і змусили згинути злою смертю, спустошивши там все дощенту.

Ми Вашій святості неодноразово писали, і, крім того, шановний і гідний поваги тесть наш, імператор Константинопольський, ще частіше давав Вам у своїх посланнях ретельні роз’яснення про те, як ми ретельно дружно оберігаємо, високо цінуємо християн і навіть захищаємо їхні церкви.

До того ж ми повідомили Вам і всім християнам через наших послів, що ми направили на допомогу християнам нашого вірного Хігея з численним військом. Нехай же він поспішить з’єднатися з військом, яке Ваша святість сподівається спрямувати в землі невірних, разом з королем Арагонії і військом його, з тим щоб, згідно з порадою люб’язного тестя нашого, імператора Константинопольського, виступити одночасно. Нехай же будуть остаточно вирвані нами з корінням вороги в інших землях.

Так само нехай спішно мчать гінці, як тільки згідно з поточними обставинами в тій чи іншій стороні, як у вас, так і у нас, поширяться чутки, слова і діла. І нехай невірні пси роду вавилонського, що знаходяться з-поміж нас, згинуть, повністю знищені.

Окрім цього послання, з яким Вашій святості належить ознайомитися, ми надіслали до Вас наших послів — Соломона, стража Святої Церкви Божої в нашій курії, а також Некпея.

Писано в Синьому Хребті. У перший рік дракона, шостого місяця, двадцять третього дня».

— Он воно як!

Папа Климент IV відкинувся на спинку крісла і задумався. Що ж, те, чого добивався його покровитель Людовік IX, а значить, і він сам, сталося. Щойно отримавши тіару, він налаштував у далекий Тебриз купця із пропозицією спільно вдарити по мамелюках. Хоч тамтешній правитель і проповідував єретичне несторіанство, засуджене ще в Ефесі, ситуація вимагала закрити на це очі. Саме через це Климент і не сказав нічого супроти шлюбу позашлюбної дочки візантійського імператора Михайла Палеолога з ільханом Абаком, хоч це й виглядало дивним, особливо після того, як той же Михайло відвоював у хрестоносців Константинополь і відродив Візантійську імперію. Для чергового походу проти сарацинів, що його збирався організувати невгамовний Людовік, потрібен був надійний тил. Таким тилом французький король бачив правителя Хулагуїдів Абака.

— Вони чекають на відповідь? — поцікавився папа.

П’єтро знизав плечима.

— Я повідомив їхньому предводителю Соломону, що Ваша святість має подумати перед тим, як відповісти шановному правителю. Тому мені просили переказати, що ільхан Абак прийме посланця Вашої святості будь-коли, — відповів секретар.

Папа Климент лише спромігся кивнути головою. Дії П’єтро повністю збігалися з тим, що мав намір зробити він сам. Папа вкотре подякував Людовіку IX за секретаря, якого, соромно зізнатися, він спочатку недолюблював.

— З цим покінчимо, — сказав Климент. — Я напишу листа і відправлю його з посланцем. Далі?

— Аудієнції Вашої святості чекає посол від короля Арагонського, — повідомив П’єтро.

— А оце вже цікаво! Кличте його!

Секретар здивовано подивився на Климента IV. Дійсно, дивним виглядало рішення