Українська література » » Вірний приятель. Оповідання з життя домашнього кота - Софія Парфанович

Вірний приятель. Оповідання з життя домашнього кота - Софія Парфанович

Читаємо онлайн Вірний приятель. Оповідання з життя домашнього кота - Софія Парфанович
class="book">Незадовго познайомився Бицьо з мишкою. Одного вечора, коли Віра писала, сидячи у своїй кімнаті, а Бицьо дрімав собі біля неї, щось зашаруділо під шафою. Мабуть, збуджений котячим правічним інстинктом, Бицьо зістрибнув зі стола й гляньте: тримав у зубах мишку. Малу, сіру, гарну мишку. Це було надзвичайне явище: Бицьо ніколи не бачив мишки, чи теж бачив її ще в дуже ранньому дитинстві, коли мама показувала йому її. Тепер у нього обізвався ловецький інстинкт і він зловив мишку. З великим зацікавленням дивилася Віра, що з того буде далі. Як кожен член його роду, Бицьо пускав мишку, а потім ловив, підганяючи її лапкою. Але ж тримав її дуже обережно, так наче б боявся її пошкодити. З підлоги переніс її на килим, біля Віриного ліжка, й станувши біля Віри, дивився на неї з великим запитом в очах.

— Хочеш панці покласти мишку на ліжко? Але ж мишка є для котика, а не для мене. Не знаєш, що з нею зробити? Твоя мама й всі твої родичі їдять мишок. Чи ти робитимеш це?

В той час як Бицьо старався засягнути ради своєї господині, мишка вирішила, що не має до діла зі справжнім ловцем. Вона подалася стрілою в напрямі стіни, Бицьо за нею. Та заки він її досяг, вона вже зникла в дірці. Бицьо стояв збентежений і не знав, що йому власне тепер робити. Оглянувши дірку, він зрозумів, що туди не влізе. Тож станув біля неї безрадно та відчиняючи ротик дивився раз на свою господиню, то знову на дірку в стіні.

— Що ти хочеш від мене? — питала в нього Віра, — ловити миші котяча справа і я не можу тобі в нічому допомогти. Єдина моя рада: зроби так, як усі коти: сядь тихесенько і чатуй, може вийде ще твоя мишка?

Не відомо, чи Бицьо зрозумів цю пораду, але сів біля дірки та став подрімуючи чатувати. Алеж мишка чогось довгенько не виходила, і Бицьові набридло чатування, тож вистрибнув на Вірине ліжко і смачно задрімав.

Може цей досвід з мишкою колись придасться йому в житті.

Розділ XI
На дозвіллі

Їхати на село й лишити Биця у Львові? Ні! Він певно тужив би. Ліпше хай їде теж.

І ось Бицьо їде. Його пакують до течки, що в ній він вже нераз їхав трамваєм, і він лежить в ній тихонько-тихесенько. Навіть не відзиваючись. Ніхто не повірив би, що там кіт. В поїзді він сидить на лавці між Вірою й Володком. Передні лапки звісив з лавки, на них поклав голову й дрімає. Виглядає як пес. Час від часу прокидається й своїми думаючими очима дивиться: то на господиню, то на господаря. Тоді Віра злегка гладить його спину й голову, він притулюється до неї з довір'ям і або дрімає далі, або дивиться на людей. То знову сидить на колінах у Віри або Володка і тоді є подібний до малого чорного сфінкса з аґрусовими очима божка.

Люди проходять коридором, спиняються й дивуються. Потім питають: — скажіть, як ви навчили кота їхати залізницею так розумно й спокійно?

Віра запевняє, що Биця не вчила нічого, і що він сам усе вміє й що це перша його їзда поїздом. Віра нагадує собі з дитячих літ подорож з котами. Як вони виривалися, нявкали, боялися гуркоту поїзду, кидалися у вікно й скільки то було хвилювання! Але Бицьо їде поважно й розумно, як пес.

Віра говорить до нього пестливо: — Ти мій котик і песик в одній особі.

Потім є стаційка серед піль у стіп Кичери. Смужки піль: жита, картоплі, вище овес. А ліворуч лану з вівсом батьківський Вірин дім, потім ліс.

Хата чужа Бицьові. Від цього він страждає. Усе в іншому місці, все таке інакше. Й стіни не там і двері не там. Два дні Бицьо сидить, забившись у темний куток біля ліжка, не виходить, не їсть. Не помагають Вірині зусилля, прохання та пестощі: чужа хата. На третій день у хату заходить Боя, стара досвідна мати котячого роду. Бицьо помічає її, вистрибує зі свого сховища й вже держить її зубами за карк. Боя — природна кицька, без гістерії міських кицьок. Але тепер Бицьо вже розуміє: його везли аж так далеко женитися. Він вилизується дбайливо, потім йде до мисочки з харчами й з водою, а поївши й напившись, вистрибує на Вірине ліжко і смачно засипляє.

Вранці він вже такий самий, як завжди. Оце розпочинає нове, повне вражень життя. Виходить з хати й сідає на помості. Несміло розглядається: усюди зелено. Це щось, що він бачив на Віриному бальконі. Але що це на землі? Бицьо пробує лапкою холодну, вогку траву й відразу стріпує лапку та знову вертається на поміст. Все ж Віра кличе й Бицьо не може побороти довголітньої привички йти за нею. Тож сходить з помосту на траву та несміло йде за Вірою. Але в тій хвилині надбігає біла курка. Вона стає в бойовій поставі — чомусь не до вподоби їй чорний кіт. З голосним криком кидається на нього! Сильний удар дзьобом по спині — Віра рятує свого любимця та проганяє курку. Але з тої пори Бицьо боїться курок. А зосібна, виходячи з хати, розглядається, чи немає де білої курки, що просто ненавидить його і не хоче пропустити на подвір’я.



Ще гірше з великим вовчуром Цибиком. Пес привик до господарських кицьок і зовсім байдужий до котячого роду. Але Бицьо чорний, буйношерстий з пухнатим хвостом. Може Цибик думає, що це білка, або загалом яка дика тварина? Пса Бицьо бачив тільки з вікна. Але тепер великий, оскаженілий вовчур кидається на нього. Віра кличе Цибика, але нічого

Відгуки про книгу Вірний приятель. Оповідання з життя домашнього кота - Софія Парфанович (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: