Карпатський капкан - Сергій Ухачевський
Абакумов розчаровано затарабанив пальцями по столу.
— Мы уже десять дней топчемся на месте! Знайте: операция и все, что связано с рацией, на контроле у самого… — показав пальцем угору. — Мне нужен результат! Результат, товарищи генералы и офицеры! Ладно, пока все свободны. Продолжим совещание в двадцать три ноль-ноль.
Усі зірвалися з місць, засовали стільцями. Під ногами заскрипіла підлога. У кабінеті повис гул голосів, всі обговорювали кожен своє. Почувся навіть смішок.
— Да, вот еще что, — пригадав Абакумов. У кабінеті знову зависла тиша. — Приказываю: срочно усилить зону выхода передатчика офицерами второго управления. Прикомандировать их к райкомам, сельсоветам, милиции, вывести на наших связных, резидентуру, управления по борьбе с бандитизмом. Зажрались они там на самогоне и сале. Толку от них… Пусть наши сотрудники немного оживят это болото. Посылать только молодых специалистов! Все. Все свободны.
Народ посунув до виходу. Абакумов кинув до ад’ютанта:
— Давай сюда этого… мордатого… отличника боевой и политической… — і чомусь додав ламаною українською: — Давай сюда цє адаробло пикате. Пєрєвербоване…
За мить у кабінет зайшов старший лейтенант, з виду — років до тридцяти, здоровий, мов бугай. У нього була велика кругла голова, м’ясисті надуті губи, ніс картоплиною й темне петлясте волосся, зачесане «хвильками» назад.
— Товарищ генерал-полковник! Старший лейтенант Сербии по вашему приказанию прибыл! — відрапортував він.
Абакумов, переглядаючи папери на столі, підвів погляд:
— Садитесь, товариш, старший лейтенант. К вам у меня особое поручение. Все, что вы сейчас услышите, должно остаться между нами, — кивнув до ад’ютанта, той вийшов. Тихо зачинилися двері.
Абакумов встав, підійшов до Сербіна й довірливо сказав, зазираючи тому у вічі:
— После успешного выполнения задания получите звание майора; орден не обещаю, но медаль «За боевые заслуги» гарантирую. А еще хорошую должность в моем ведомстве. Непыльную… И быстрое продвижение по службе.
* * *Польща. Щецин, 1941 рік
розвідувальна школа SD, AST Stettin,
2:55 за берлінським часом.
Вільгельм пройшов, пританцьовуючи вальс, до столика, узяв штопор, щоб розкоркувати пляшку. Було чути, як Мод зробила кілька легких танцювальних па назад. Він усміхнено спробував виловити поглядом її силует у темряві й зосередився на пляшці, корок котрої не піддавався. Та враз почув знайомий звук пересмикування затвора. Озирнувся. Мод стояла на світлі в стрілецькій позі. На нього холодно дивилося дуло люгера. Від несподіванки він із силою потягнув корок. Корок піддався, й по залі рознісся звук, схожий на постріл.
— Ну, кохана, — жалісливо протягнув Віллі. — Я не можу, це ж іменний подарунок від самого рейхсмаршала! — і категорично заявив: — Моді, люгер я тобі не подарую навіть на прощання…
Мод хижо зіщулила очі й стала насуватися на нього, мов дика кішка, цілячись дулом у чоло «жертви».
— Ні, Моді! Ні, не можу! — Вільгельм став відступати.
Вона підійшла впритул, притиснула його грудьми до стіни. Холодне дуло торкнулося його лоба.
— Здаюся. Він твій… — зітхнув Віллі.
Мод відсахнулася назад, кинула награно-презирливий погляд на коханого, по-ковбойському дмухнула в дуло. Круто розвернулася на підборах і, крутячи сідницями, пішла до своєї кобури, що висіла на вішаку там, у темряві. Віллі потер пальцями чоло, стираючи неприємний дотик сталі. Дещо збуджено зробив довгий ковток вина просто з горла пляшки.
З пітьми долинуло:
— Тепер мені не соромно й на війну іти.
Із тією ж кокетливістю вона, щось приховуючи за спиною, повернулася назад. Підійшла впритул до Віллі, граційно вигнула перед його носом кулачок.
— Любий, ти теж не залишишся без прощального подарунка.
Розкрила долоньку. На ній лежав золотий значок зі свастикою. Мод пришпилила його до кітеля, що висів на спинці стільця, поцілувала Віллі в щоку й продовжила кокетувати:
— Дякую за подарунок, коханий. Я обожнюю люгер. У нього ідеальні форми…
— Як на мене, обмін не рівноцінний, — Віллі незадоволено зиркнув на свастику. — До речі, я ніколи не був нацистом, незважаючи на мою службу в СД.
Мод з хижою усмішкою стала поволі розщібати свою блузку, взяла в нього з руки пляшку, теж надпила з горла так, що з куточків губ витекло два кривавих струмочки.