Вовк-тотем - Цзян Жун
— Ну, це не обов’язково. — Чень Чжень шмагонув коня. — Ось мене, наприклад, степові вовки підкорили лише за два роки, поки я живу в цьому степу.
— Однак переважна більшість китайців — землероби або вихідці із землеробів, тож ханьці так заскорубли в своїй селянській свідомості, що завітай вони в цей степ, дивним було б, якби вони не почали спати на шкурі вовків. Землероби-ханьці — травоїдні, вони всім нутром ненавидять вовків і бояться їх, як же вони можуть обожнювати цей тотем? Вони поклоняються іншому тотему — дракону, який опікується головними важелями сільського господарства, і можуть тільки падати долу та бити поклони йому, тремтливо підкоряючись волі обставин. Вони й не насміляться, як монголи, вчитися у вовків, охороняти вовків, поклонятися їм і вбивати їх. Тотем, який обирає собі нація, безпосередньо впливає на її дух і характер. А різниця в характерах кочовиків і землеробів надто велика. Поки ми жили серед ханьців, це не відчувалося, але щойно прибули в цей степ, як наші вроджені землеробські звички виявилися. Не зважай, що мій батько — професор, однак його дід і бабуся моєї матері були селянами…
— Особливо в давнину, — продовжив Чень Чжень його думку, — монголи, населення яких складало ледь не одну соту від ханьців, так струсонули весь світ, що ханьцям далеко до такого впливу. Навіть нині на Заході китайських ханьців називають монголоїдами, і вони самі приймають цю назву. Однак коли імператори династій Цінь і Хань об’єднали Китай, предки монголів ще й цієї своєї назви не мали! Мені сумно за ханьців. Їм більше подобалося будувати Стіну і займатися самохвальством, вважати себе центром світу, центральною імперією. Однак в очах Заходу Китай залишався лише «шовковою державою», «порцеляновою державою» та «чайною державою», а росіяни взагалі тривалий час вважали, що Китай — це лише маленька територія киданів, вони й нині називають нас китайцями.
Мабуть, вовки таки варті захоплення.
— Це ти мене заразив! — сказав Ян Ке. — І я тепер у кожній історичній книжці шукаю як не західних жунів, так східних ійців, північних ді або південних манів. І чим далі, тим більше хочу помірятися силами з вовками.
— Я бачу, ти теж незабаром станеш монголом. Увіллємо тобі трохи вовчої крові, адже перевагу має той, в кого змішана кров!
— Я справді маю тобі подякувати за те, що підбив мене поїхати в цей степ. А знаєш, які твої слова тоді найбільше запали мені в душу? Забув? Ти сказав — у степу є безмежні дикість і воля.
Чень Чжень послабив віжки і сказав:
— Напевно, дослівно це було не так, ти додав підливи в мої слова!
Вони розсміялися, а з-під колес возика навсібіч полетів сніг.
Натовп людей, зграя собак і череда возів утворювали на сніговій рівнині живу декорацію людного циганського табору.
Виробнича бригада Ґасмаа у повному складі, чотири хота (один хот складається з двох розташованих поряд юрт) і ще вісім юрт виділили людей і волів. Вісім-дев’ять возів були завантажені великими шматками повсті, довгими мотузками, дерев’яними лопатами, дровами та дерев’яними жердинами з гаками на кінці. Люди були вдягнені в залиснілі від бруду й почорнілі від старості шкіряні плащі, ще й у жовтих латках із баранячої шкіри, в яких зазвичай виконували тільки важку й брудну роботу. Однак люди й собаки так раділи, як і племена, що ходили в давнину за монгольською армією й прибирали поле бою та забирали трофеї. І вершники, і пасажири возів дорогою пили й співали, жінки підносили чоловікам пласкі чайники для вина, закутані в повсть, які потім передавали по руках. Варто було зазвучати одній пісні, як інші народні, хвалебні, військові, застільні пісні й пісні про кохання вже не припинялися. Сорок-п’ятдесят великих монгольських собак із товстим хутром збіглися сюди заради такої рідкісної можливості побути разом; вони були такі збуджені, ніби діти перед гостями, крутилися й борюкалися навколо возів, дражнячи й задираючи одне одного.
Чень Чжень, два конопаси — Бат і Лхамжав, — і ще п’ятеро-шестеро чабанів скупчилися навколо Старого Біліґа, ніби представники давнього племені навколо свого вождя. Лхамжав, у жилах якого текла тюркська кров, і який вирізнявся великими очима, широким обличчям і прямим носом, сказав, звертаючись до Біліґа:
— Навіть якщо я стрілятиму ще точніше, все одно не перевершу ваших здібностей! Вам без рушниці й патронів удалося забезпечити багате святкування Нового року для кожної родини в нашій бригаді! Однак ви за своїм ханським учнем Ченем Чженем зовсім забули про монгольських учнів! Я б і не подумав, що вовча зграя влаштує в тих горах облаву.
Старий, прискіпливо дивлячись на нього, відповів:
— А ти іншим разом, коли щось уполюєш, ділися побільше зі старими та приїжджими в бригаді, а то ти тільки даєш їм м’яса понюхати, а поїсти від тебе не дочекаєшся. Ти додумався подарувати Ченю Чженю козячу ногу тільки тоді, коли він прийшов до тебе в гості. Чи так монголи приймають гостей? Коли я був молодим, ми завжди першого впольованого в новому році цапа і першу видру віддавали літнім людям і гостям. А ви, молоді, зовсім забули старі правила, встановлені потом важкої праці. Ось я тебе спитаю: скільки вовків тобі ще потрібно вполювати, щоб наздогнати Буха — прославленого мисливця на вовків з колгоспу Баянговь? Ти справді хочеш потрапити в газети, на
