Сагайдачний - Андрій Якович Чайковський

- Збирайтесь, братчики, до пристанi, - гукали козаки, - скликайте усiх, розбивайте льохи i тюрми, а швидко, бо ми тут довго не будемо i над раном вiдплинемо. Почуєте голос сурми - то буде знак, що незадовго нас тут не буде.

Цiлий город перемiнився в одно палаюче море, у пекло. Сагайдачний навiть не виходив на берег. Вiд моря приказав пильно сторожити, щоб не попасти у матню. Такої легкої побiди нiхто не надiявся. Усi признавали, що це треба приписати талантовi i щастю Сагайдачного.

Усi, почавши вiд такого бувалого козака, як Iван Iскра, до останнього, дивилися на Сагайдачного з великою пошаною, з пiєтизмом. Всi свято вiрили, що де Сагайдачний отаманує, там козаки мусять побiдити. Такого ватажка не можна не слухатися. Тi, що хотiли пiд Кафою бунтуватися, тепер тяжко каялися. Сагайдачний вiднiс велику побiду не лише над турками. Вiн побiдив душу козацтва, яка покорилась його талантовi i стала вiдтепер слiпим знаряддям у його лицарських, умiлих руках.

Як вже були на морi, каже до нього Iскра зворушеним голосом:

- Вибач менi, отамане, що я дотепер не знав тебе оцiнити як слiд. Ти незвичайно щасливий чоловiк, до чого тiльки возьмешся, тобi таланить…

- Я тобi зараз усю тайну вiдкрию, чому менi дотепер таланило. Бо я поки до чогось вiзьмусь, перш добре обдумаю. Тим я не подiбний до попереднiх наших козацьких проводирiв. Вони ризикували. Я ризикую хiба в остаточностi, коли нема виходу. Вони ризикували вiдразу, не почисливши своїх сил. Я, обдумавши добре, зараз берусь до дiла, коли знаю, що вдасться. Коли ж нi, то навiть не показую по собi, що у мене така думка була. Ось ми тепер знищили Синоп. Я знав, що турки того не сподiвались, щоб ми по Кафi зачинали зараз щось друге. Ся пожежа Синопу упевнить туркiв у тому, що нас усюди можуть сподiватися. Тому кожний приморський город не випустить своїх сил на море, а держатиме для своєї оборони… Коли б у мене були легшi судна, не так нагруженi, я, може би, з ними помiрявся. Тепер годi на таке пускатися, бо се було б вже ризиком. Ми пливем на Керч…

Та незадовго приплило стежне судно з докладом, що вiд заходу пливе великий флот.

- Тепер треба поспiшати. Вiзьми, Iване, секстант i покажи найкоротшу дорогу на Керч.

Гребцi вдарили дужче веслами. Сагайдачний послав Iскру на розслiди. То був справдi турецький флот з великими кораблями. Iскра вимiркував, що вiн пустився козакiв доганяти. Вiн, либонь, догадувався, що козаки плистимуть довкруги Криму.

- Вони дурнi, - каже Iван смiючись, - аж тодi помудрiшають, коли напевне дiзнаються, що ми на Керч пливемо.

- Коли б вони догадувались того зараз, непремiнно заступили би нам дорогу i були би ранiше пiдплили туди, нiж ми.

Козацька флотилiя заплила по заливу, i Сагайдачний, щоби пiддурити туркiв, вигадав ще одну штуку. Назбирали комишу, пов'язали шнурами i пустили на море. На цих в'язанках, понакладали куклiв, пороблених теж з очерету, понав'язували рiзних шмат. Здалека виглядало це, начеб плили човни з людьми.

Цей дурман повiвся добре, бо турки, наблизившись, стали стрiляти з гармат.

- Не вадить, що собi напсують пороху i куль, а ми тим часом будемо у лиманi Мiуса, а там вже вiдпочинемо безпечно по трудах.

Вже були в лиманi, як iзгук турецьких гармат доходив ще до їх уха.

Вiдпочивали тут два днi, виспались i поживились, заки поплили далi горi рiкою, аж поки не доплили до того мiсця, де вже човном, та ще й нагруженим, годi було плисти. Тепер зачалась тяжка робота витягати судна на берег i перетягати їх до Самари.

Тут була пустiль, поросла густими острiвцями старих, споконвiку не рубаних дерев. По розпорядковi Сагайдачного нарубали дерев i приладили їх на округлi валки, котрi треба було пiдкладати пiд судно, i так їх посувати далi.

Козаки подiлились на гуртки до кожного судна.

Була тут дуже непривiтна, багниста сторона, поросла комишем i трощею. Треба було шукати сухiшi мiсця, а то скiльки суден загрузло в болотi, що з бiдою їх можна було витягати.

Судна перетягали одною дорогою, одне за одним, через що не треба було бiльше дороги промощувати, як для одного судна.

Вiд сонячної лiтньої спеки видобувалися задушнi смороди з гниючого в мочарi комишу, що не можна було дихати i люде душились та кашляли. Вночi не було краще. До цього з'являлись цiлi хмари кровожадних i влiзливих комарiв, що обкушували людей до кровi. На землю насiдала густа мряка, що на кiлька крокiв не було нiчого видно.

Сагайдачний побоювався дуже про своїх людей. Коли б прийшлося довше так жити, то, певно, прокинеться вiд цього якась недуга, яка їх здесяткує. З цього важкого становища треба було чимшвидше видiстатися.

Вiн пiдганяв людей до поспiху:

- Поспiшайте, товаришi, бо се багно нас усiх заморить.

Незважаючи на свiй високий уряд, вiн знiмав жупан, роздягався до сорочки, облитий гарячим потом, працював заодно з козаками. Козакам не вiльно було сiдати або лягати на землю, не вiльно було пити зеленої води з багниська. Пiд нiч розкладали огонь з комишу, з чого виходив великий дим, що вiдганяв комарiв. Козаки сiдали вiдпочивати на човни.

Та мимо цих осторожностей, козаки стали западати на пропасницю, яка їх дуже мучила. Коли кого присiла, вiн лежав цiлими днями в байдаку у великiй гарячцi.

Нiхто не ремствував проти старшини, бо всi вiрили, що один Сагайдачний зможе їх вивести з того нещастя. Працювали всi невпинно, бо отаман працював з ними i не щадив себе.

Сагайдачний силою своєї твердої волi не пiддавався недузi, хоч не раз було таке, що аж умлiвав з утоми. При помочi свого секстанта витичив собi дорогу на Самару, i туди невпинно прямував. Ця мандрiвка так усiм надоїла, що iнколи приходило їм на думку викинути всю здобичу з суден або й судна покинути i втiкати. Та нiхто не посмiв такого слова сказати. Коли Сагайдачний цього не каже, так, очевидно, що того робити не треба.

По довшiм часi такого страждання видiстались з багнистого мiсця на узгiр'я, поросле лiсом. Всiм аж полегшало на душi. Тут було цiлком краще. Повiтря було чисте i здорове, натрапили на гарну рiчку, що плила до Мiуса, з чистою водою, якої козакам вже недоставало. Вода, яку позабирали у Кафi на човни в бочках, вiд гаряча була тепла i вже стала теж псуватися.

У Сагайдачного була ще одна жура. Вiн поспiшав добратись до Сiчi. Хто зна, яка доля стрiнула ту