Сагайдачний - Андрій Якович Чайковський
Схiдцями зайшли у просторий глибокий льох. По однiм боцi лежали на землi людськi кiстяки, загорненi в останки одежi. Вони при свiтлi смолоскипа дивились безочними ямами i шкiрили зуби, аж лячно було глянути на них. Тi прогнилi мертвецькi голови начеб усмiхалися на привiтання нових гостей. Козаки хрестились i вiдвертали очi. Один вiрменин не бентежився тим i йшов наперед, держачи в руцi свiчку. Козаки мимоволi зауважили, що не всi кiстяки лежали на своєму первiсному мiсцi. Тут вже опiсля хтось порядкував i поскидав їх на одну купу, щоб не заважали.
Звiдсiля зайшли до другого, ще бiльшого льоху, який простягався, либонь, пiд цiлим костьолом. Вiн був передiлений вiд попереднього великою аркадою. Тут був помiст, виложений камiнними плитами. Ступання козацьких чобiт вiдбивалося о мури склепiння якимось тупим дзвiнким вiдгомоном, начеб хто у розколений дзвiн дзвонив, аж в ухах лящало.
- Прикажи твоїм людям, - каже вiрменин, - щоб ступали тихше.
Тепер зауважив Iскра, що вiрменин ступає тихо, мов кiт.
В обох цих передiлах льоху стояли всiлякi скринi; це, мабуть, було те добро, про яке вiрменин говорив.
Зайшли опiсля у бiчний захiд на довгий низький коридор, в якому були глибокi отвори, чорнi i страшнi, мов очi мерця. Йшли тудою досить довго.
Наприкiнцi показались оп'ять дерев'янi схiдцi, вже добре спорохнявiлi. Вони ломились пiд ногами i западались. Тут були нагорi грубi, заiржавiлим залiзом кованi дверi. Вiрменин звернувся до Iскри:
- Тi дверi треба виважити, бо вони замкненi.
Тут було дуже гниле i душне повiтря. Дехто став кашляти, кiлька людей приступило з залiзними дрючками, пiдважили дверi i виважили їх з спорохнявiлих одвiркiв.
Вiрменин згасив свою свiчку, i те саме зробили з смолоскипами. За тими дверима були ще другi, слабшi. Тi вирвано вже легко. Тепер повiяло свiжим повiтрям знадвору. Струя його аж пройняла усiх.
- Ви вже на замковiм подвiр'ї, - шептав вiрменин Iскрi. - Я своє вже зробив, тепер вже самi промишляйте. Та добре держiться, бо яничари посiчуть вас на сiчку.
Iскра казав вiдвести вiрменина далi, пiд костьол, i там його стерегти. Сам вийшов перший на подвiр'я замку. Тут була сутiнь i нiхто його не бачив. За ним пiшли другi i стали пiд муром.
Тепер Iскра став роздивлятись по замковiм подвiр'ї. В замку свiтилося. Так само на вершку замкової вежi горiла бочка з смолою. Зроблено це з привички, бо ж у замку знали, хто пiд цю пору господарить у пристанi. Вiд цього свiтла, котре розходилося горою, не було великого пожитку в самiм замку.
По мурах замку ходили одинцем яничари, яких змiтала тут i там з укриття козацька куля.
Посерединi замкового подвiр'я стояло яничарське поготiвля. Вони розмовляли мiж собою, та Iскра не мiг нiчого зрозумiти i даремне пiдслуховував.
Iскра не знав, що йому робити. Узяв замало людей з собою. Послати би за пiдмогою, то не знати кого i куди. Вертатися самому - теж небезпечно, бо зробиться рух. Турки помiтять вiдчиненi дверi в мурi, i тодi все пропало.
Та сталося таке, що ждати було годi.
Турецький старшина вiдстав вiд гуртка i, проходжуючися, зайшов аж у цей бiк, де пiд муром стояли козаки. Вiдразу наткнувся на Iскру. Придивлявся до нього в сутiнi, не пiзнаючи:
- Чого тут поставали, мов стовпи, чого не йдете на свої мiсця?
Мiсто вiдповiдi Iскра потягнув його ганджаром по шиї. Турок захарчав i повалився в судорогах на землю. Кiлька жовнiрiв пiдбiгло сюди, не знаючи, що сталося. Тих спiткала та сама доля. Козаки зарубали їх шаблями. Тепер вже не можна було скриватися. Козаки кинулись завзято з шаблями i ножами та стали їх без розбору рiзати. Зчинився пекельний крик. У замку в вiкнах вiд цього мiсця заблимали свiтла. В замку гадали зразу, що яничари завели мiж собою бучу. Аж ось долетiв до них крик, що козаки вдерлись у замок…
Яничари повибiгали з усiх закуткiв з смолоскипами i, побачивши гурток козакiв, кинулись на них прожогом.
- Ставайте пiд мур i не дайтесь узяти iззаду, - кричав Iскра, вiдбиваючись шаблею, - пускай ракету!..
Iскра, побачивши таку велику силу туркiв, знав, що коли не наспiє помiч, вiн не устоїться.
Ракета стрiляла високо вгору.
- Ти, Жмайле, спасайся до льоху, я вас усiх заступлю до останку.
Та нiкому i на думку не прийшло уступати. З блиском ракети вступила в усiх надiя, що Сагайдачний не дасть їм пропасти.
Вони вiдбивалися, стоячи пiд муром, аж рука омлiвала. Туркiв лютила така зухвалiсть, а ще бiльше те, що нiхто не вгадав, кудою козаки сюди добралися.
Сагайдачний пильно наслухав, що у замку робиться. Коли почув крик i засвiтила ракета, вiн знав, що Iскра вже на мiсцi i треба поспiшати з помiччю.
Вiн дав знак драбинникам. Вони пiдступили пiд мур. Нiхто їх не зупиняв, бо усi збiглися на Iскру.
Зафурчали драбини з гаками i позачiпалися на мур. З усiх сторiн дерлись козаки на мур i стали спускатися на замкове подвiр'я.
Козакiв налазило щораз бiльше. Вони кинулися з шаблями на туркiв iззаду. Одна частина iз заступами стала пiдкопувати землю вiд ворiт i усувати камiння. Ворота вже i так були розбитi.
Iскра з своїми лицарями, побачивши таку пiдмогу, вiдступили вiд муру i наперли на яничарiв. Настала рукопашна. Турки не встояли i стали розбiгатися. Де хто мiг, ховався вiд цього пекла.
Яничарiв вибили усiх, хто не вспiв у яку скритку сховатися.
Замок був опанований. Кинулись тепер його грабити i шукати за пашею, котрий десь у замку скрився.
Добича була дуже велика. Крiм зброї та харчiв, забрали вiйськову касу i багато скриньок з золотом, яке сюди позаносили багатi купцi.
Сагайдачний увiйшов сюди воротами. Iскра розповiв йому усе.
Сагайдачний пiшов оглянути цей тайний прохiд. Зайшовши з Марком у пiдземелля, застав тут вiрменина пiд сторожею козакiв.
- Ти прислужився нам добре, - каже до нього. - Тобi зараз виплатиться тисяча дукатiв…
- Йому лише триста належиться, - нагадав хтось iз старшини.
- Дай спокiй! Хай виплатять йому за сю прислугу тисячу. У письмi Святiм говориться: ту не приясте, ту не дадите, а ми маємо з чого платити. Скiльки ми були би козакiв збавили, коли б не вiн.
Вiрменин, почувши такий приказ отамана, дуже зрадiв, кланявся низько на всi боки, а коли йому виплатили дукати, вiн ще раз просив, щоб його добра не рушали, i остався тут