Зима у горах - Джон Вейн

—     Є, є.

Дженні із своїм чималим оберемком підійшла і стала біля Роджера.

—     Гадаєш, таке життя буде тобі до снаги?

—     Не маю сумніву. І я хочу збільшити нашу команду. Ще принаймні на шістьох.

—     Після цієї ночі,— сказала вона, тулячись обличчям до його плеча,— ти, мабуть, матимеш усіх їх за один раз.

—     А вишні будуть? А вишкварки? А рибні палички? А пончики? (Будуть, будуть). А різдвяний пудинг? (Так, на Різдво). А буде...— не вгавали Мері й Робін.

Підійшов ліфт. Роджер раптом відчув, як у грудях у нього щось стиснулось. Він розумів, що як тільки дверцята ліфта розчиняться і вони ввійдуть у нього, для кожного з них почнеться нове життя.

—     Ви матимете геть усе,— сказав він дітям.

—     І морозиво?

—     І морозиво, якщо спочатку з’їсте щось корисніше для вас.— Він швидко нахилився і поцілував їх.— Коли ви будете жити зі мною,— сказав він,— я подбаю про те, щоб ви мали геть усе корисне й потрібне вам.

—     А я? — спитала Дженні.

—     І ти,—пообіцяв Роджер.

Дверцята ліфта розчинились. Всі ввійшли в кабіну, і Роджер натиснув на кнопку.

А високо в горах фрейлен Інге відімкнула двері порожньої каплиці.

 Читачі сучасної прози часто переконуються у справедливості виразного спостереження Томаса Манна в «Чарівній горі»: «Простір, який перекочувався з боку на бік між ним і рідною домівкою, таїв у собі сили, які звичайно приписують часу; з кожною годиною він викликав усе нові внутрішні зміни, надто подібні до тих, які створює час, але до певної міри ще більш значущі» (перекл. наш.— Н. Ж.). Справді, в епічному мистецтві, від «Одіссеї» до романів XX ст., мотив подорожі служить не тільки зображенню зовнішнього світу. Розрив із звичним середовищем здатний глибоко впливати на людський характер, і відтворення його в романі може бути важливим засобом психологічного аналізу. Інтерес багатьох англійських письменників XX ст. до «роману-подорожі» зумовлений як впливом літературної традиції панорамного показу дійсності (з нього англійський роман починався в XVII й особливо XVIII столітті, в часи Д. Дефо, Дж. Свіфта та Г. Філдінга), так і тим естетичним значенням, яке рух людини в просторі має для зображення її внутрішнього світу.

В назві свого восьмого роману «Зима у горах» (1970) сучасний англійський письменник Джон Уейн об’єднав поняття часу й простору, тим самим опосередковано підкресливши свій намір малювати героя в нерозривному зв’язку з обставинами його буття. Кращий доробок Дж. Уейна належить художньому реалізмові. З гуманістичних позицій відтворював автор прагнення людини до повноцінного духовного розвитку, до соціальної й моральної гармонії. За три десятиліття літературної діяльності Уейн-прозаїк досліджував різні проблеми сучасного англійського суспільства, віддаючи перевагу герою інтелігенту в переламний момент його життя. Шукання «сердитих молодих» героїв ранніх романів «Поспішай донизу» (1954) та «Живи в теперішньому» (1955), пізнання світу художником Лемом («Суперники», 1958) та музикантом Джеремі («Убий батька», 1962) відбувалися в гострому конфлікті з світом буржуазної моралі, стандартизації особистості. Надзвичайного драматизму зіткнення героя й суспільства набуло в романі-притчі Уейна «Менше небо» (1967), присвяченому явищам трагічного відчуження людини. В цьому невеликому творі виразно прозвучав лейтмотив прози Уейна — щирий, хоч і дещо абстрактний порив героя до справжнього, дійового життя.

Успішному художньому втіленню гуманістичних ідей Уейна сприяли жанрові принципи «соціальної робінзонади», тобто твору, в якому особистість пориває із звичними формами людського оточення. Герой його романів постійно освоює повий соціальний простір і має змогу порівняти звичаї столиці й провінції, людей різних класів, професій, націй. Така композиція, в поєднанні з життєвістю сюжетних ситуацій, точністю психологічних характеристик, розширює соціальне  тло романів Уейна, надає їм рис епічності. Неординарність художнього простору в творах Уейна, зокрема в романі «Зима у горах», обумовлена не екзотикою віддалених широт, а вагомістю й актуальністю тих соціальних явищ, з якими довелося зустрітися герою.

В серпні 1969 року британські окупаційні війська ввійшли в Ольстер. Втративши колонії в Азії та Африці, імперська верхівка вдавалася до будь-яких засобів, щоб відігнати з політичного горизонту грізний привид остаточного розколу Сполученого королівства. Тим часом підйом національно-демократичного руху охопив найдавніші британські володіння — Ольстер, Шотландію, Уельс.

Становище в Уельсі за соціальними характеристиками мало чим відрізнялося від обставин у бунтівному Ольстері. Хронічне безробіття, рівень якого був значно вищим, ніж в Англії. Зумовлена безробіттям масова еміграція, що охоплює переважно молодь: за 1961—1971 рр. населення регіону скоротилося майже на чверть і наполовину складалося з представників так званих «невиробничих груп» — пенсіонерів, домогосподарок і т. ін. Уельс промислових міст Півдня й шахтарських селищ Півночі, колись багатий природними ресурсами, внаслідок безцеремонної експлуатації їх англійськими монополіями поступово ставав пусткою, втрачав і людські ресурси, і соціальні перспективи. Валлійців гнітила й культурна відсталість краю. Відчуття історичної безвиході закономірно переростало в справедливий гнів широких мас. На рубежі 70-х рр. значно активізувалася боротьба за культурне відродження Уельсу: за право викладання в школах рідною мовою, за збільшення числа видань валлійської преси, за судочинство й радіомовлення валлійською мовою. Національно-демократичний рух набирав масовості й висував нові соціально-політичні гасла.

Джон Уейн, який добре знав Уельс, його працьовитий і талановитий народ, не лишився байдужий до цих змін. Валлійська тема в його прозі виникла не із захоплення самим процесом політизації суспільної атмосфери: Уейн, як це типово для англійського інтелігента його переконань, емпірично судить про політику й недовіряє «ангажованості» в цій сфері. В той же час інтуїція письменника-реаліста безпомилково підказала, що складні духовні й соціальні проблеми Уельсу не можна вважати регіональними, бо вони втілюють типове для Англії 70-х років загострення суспільних антагонізмів.

Дія роману «Зима у горах» розгортається в умовах конкретних, начебто далеких від багатоплановості. Втім, мета реалізму й полягає в тому, щоб виявити діалектику життєвих протиріч, за якою під шаром звичайних обставин криється непересічне, а випадковість обертається закономірністю. Так, під пером