Fata morgana (збірник) - Михайло Михайлович Коцюбинський
Про роботу над новелою дізнаємося з листа до редактора «Літературно-наукового вісника» від 18 вересня 1908 р.: «До «Вісника» саме пишу. Вийде щось невелике і буде називатися «Intermezzo». А через кілька днів (23 вересня 1908 р.) письменник повідомляв В. Гнатюка: «Сьогодні скінчив невеличку річ для «Вісника», назвав її «Intermezzo» і сими днями пошлю […] до Києва».
Чому ж письменник назвав образи природи «дійовими особами»?
Ця «ремарка» після заголовка – своєрідний ключ до розуміння новели. Адже йдеться не тільки про природу, а про дещо більше. Тут важливо усвідомити особливість позиції оповідача в цьому творі. Адже пейзаж змальовується не сам по собі, не збоку – очима автора (стороннього спостерігача), як, скажімо, експозиційний пейзаж у романі Панаса Мирного й Івана Білика «Хіба ревуть воли, як ясла повні?», а передається крізь призму сприйняття героя. Це основа розуміння образної структури новели.
По суті, природи ми не бачимо і не знаємо, що в ній відбувається. Перед нами душа ліричного героя, і саме в ній, а не в природі жайворонок грає на голосній арфі полів. Усе, що відбувається у творі,– це переживання героя, який блукає в полях. У його душі стикаються різні, часом неспівмірні образи, наприклад утоми і сонця, які в житті між собою не зв'язані. Отже, й сцена цього грандіозного дійства – не природа, а душа ліричного героя. А дійові особи – це символи його суперечливих почуттів, переживань. Щоправда, зумовлені вони чинниками не тільки внутрішніми, а й зовнішніми – природними і соціальними.
Твір передає переживання Коцюбинського влітку 1908 p.: втома – рівновага – відновлення життєвих сил. І хоча це само по собі може становити інтерес, все-таки не пояснює той чималий резонанс, який викликала новела в читачів. Оскільки в цих образах природи – «дійових особах» був закладений глибокий смисл значної соціальної ваги, який зрозумілий із особливостей суспільної ситуації тих часів.
Подарунок на іменини
Дата і місце написання: 4 січня 1912 p., Капрі.
Уперше надруковано: журнал «Літературно-науковий вісник», 1912, т. 58, кн. 4, стор. 4—18.
Про роботу над оповіданням «Подарунок на іменини» М. Коцюбинський писав дружині 7.1.1912 р.: «От пишу тепер оповідання, тема мені подобається, а пишеться дуже погано, неможливо просто, не маю навіть певності, чи надрукую. Тема оповідання проста. В родині поліцейського надзирателя (околодки) завтра святкують іменини єдиного сина, гімназиста 1-го класу. Мати купила синові пароходик, а батько придумав повести сина завтра на місце, де будуть вішати дівчину одну, щоб син побачив таке, чого другі діти не можуть бачити, щоб міг розказати потому про цю подію. На другий день рано вони (батько з сином) їдуть на місце кари, і коли син побачив, кинувся до дівчини, обняв її за коліна і почав кричати: Не треба, не дам! – і грозити катові. Звичайно, переполох, гімназиста забрали, і батько везе його додому, наляканий, щоб це не пошкодило йому по службі. Просто, але тут би можна багато зробити, коли ж не йде».
У листі до одного із своїх адресатів від 22.1.1912 p. M. Коцюбинський зазначав, що невдоволений першою редакцією оповідання і має намір її переробити (див.: Коцюбинський М. Твори. В 6 т. Т. 6. К: Вид-во АН УРСР, 1962. С 333). Згадуючи про першу редакцію твору, Коцюбинський повідомив дружину в листі від 25.1.1912 p.: «…Оповідання моє (друге), здається, зовсім цензурне. Воно вилежується тепер…» Незабаром після цього письменник здійснив другу редакцію твору.
Коні не винні
Дата і місце написання: 2—15 березня 1912 p., Капрі.
Уперше надруковано в журналі «Літературно-науковий вісник», 1912, т. 58, кн. 6, стор. 401—417.
У листі до дружини, В. Коцюбинської, від 24.11.1912 p. M. Коцюбинський так визначив задум свого твору: «…Завтра думаю почати нове оповідання, в якому будуть описані поміщики, властиве одна родина». А вже в іншому листі від 2.III. 1912 р. він повідомив: «Почав я писати оповідання про такого поміщика, який під час аграрних рухів сам говорив селянам, що земля їхня, а потому зрадів, коли прийшло військо його боронити».
Письменник грунтовно переробив першу редакцію новели.
Юрій Кузнецов
Пояснення слів
А р і д н и к – злий дух, чорт, дідько.
А ф и н и – лісові ягоди.
Б а б и н е ц ь – місце в церкві, де стоять жінки.
Б а н у в а т и – сумувати, журитися.
Б а ю р а – велика, глибока калюжа, яма, вибій.
Б о в г а р – коров’ячий пастух.
Б у р и ш к и – картопля.
Б у т и н а – рубання лісу.
В а н ь к и р (ванькирчик) – бічна кімната, відокремлена стіною від великої кімнати; прилавок.
В а с а г – верхня частина воза, саней; ящик.
В а т а г – той, хто керує ватагою; ватажок, старший чабан.
В а т р а – вогнище, багаття.
В е с і л ь н а п е р е з в а – у дореволюційні часи частина українського весільного обряду, звичай, за яким родичі молодої після першої шлюбної ночі йшли або їхали з відповідними обрядовими піснями до молодого.
В і в т а р – відокремлене іконостасом підвищення в церкві, де розташований престол.
В о р и н н я – зрубаний тонкий довгий стовбур дерева, який використовують для огорожі; жердина; загорожа. Огорожа з дерев’яних лат.
Г а б а – покривало; хвиля.
Г а д ж у г а – молода смерека.
Г а й н о – лігво ведмедя.
Г а м а з е я – громадська будівля для зберігання зерна, муки тощо.
Г а м а н – шкіряна сумочка для грошей, торбинка для тютюну, люльки та інших дрібних речей; кисет.
Г а р м а н – тік.
Г а ч і – штани.
Г е й б и – наче, немов.
Г е м з и т и – мрячити.
Г о г о з – брусниця.
Г о т
