Бавдоліно - Умберто Еко
— Але ж ти навіть не пам'ятаєш, де він загинув!
— Мене поведе Бог, і я знаю напам'ять мапу Козьми. Другий борг: я дав був святу обітницю доброму отцеві моєму Фрідріхові, не кажучи вже про владику Оттона, і досі ще її не дотримав. Я мушу дістатися до царства Пресвітера Йоана. Інакше все моє життя прожите намарне.
— Але ж ви на власні очі переконалися, що його нема!
— Ми на власні очі переконалися, що туди ми не добралися. А це інша річ.
— Але ж ви зрозуміли, що євнухи брехали.
— Може, й брехали. Але не могли брехати владика Оттон і голос передання, який твердить, що десь там Пресвітер є.
— Але ти вже не такий молодий, як тоді, коли ви пробували вперше!
— Зате мудріший. Третій борг: десь там у мене є син або донька. І десь там є Гіпатія. Я хочу віднайти їх і захищати, бо це є моїм обов'язком.
— Але ж минуло понад сім літ!
— Значить, дитині вже більше шести років. Хіба шестирічна дитина вже не є моєю дитиною?
— Але якщо це хлопчик, то він став сатиром-якого-ніколи-не-видно!
— А може, це маленька гіпатія. У будь-якому випадку я любитиму цю дитину.
— Але ж ти не знаєш, де ті гори, в яких вони знайшли притулок!
— Я шукатиму їх.
— Але Гіпатія, мабуть, вже забула тебе; може, вона не захоче знову побачити того, з ким вона загубила свою апатею!
— Ти не знаєш Гіпатії. Вона чекає на мене.
— Але ти був старий уже тоді, коли вона тебе кохала, а тепер ти здаватимешся їй глибоким старцем!
— Вона ніколи не бачила молодших чоловіків.
— Але ж тобі знадобляться довгі роки, щоб вернутися в ті місця і піти далі!
— У нас у Фраскеті всі запеклі впертюхи.
— А хто тобі сказав, що ти доживеш до кінця своїх мандрів?
— Мандри омолоджують.
Способу на нього не було. Наступного дня Бавдоліно обняв Никиту, всю його родину і їхніх господарів. З деякою натугою сів він на коня, підвісив меч до сідла і потяг за собою мула з немалою кількістю провізії.
Никита бачив, як він зник у далині, усе ще махаючи рукою, але не обертаючись. Він прямував до царства Пресвітера Йоана.
40. Бавдоліно перестає існувати
Никита пішов провідати Пафнутія. Він розповів йому все, з початку до кінця, від тієї хвилини, коли він зустрів Бавдоліна у Святій Софії, і все те, що Бавдоліно розповів йому.
— Що мені робити? — спитав він його.
— Ти його маєш на увазі? Нічого, він пішов назустріч своїй долі.
— Не його, а себе самого. Я літописець Історій, і раніше чи пізніше мені треба буде написати справоздання про останні дні Візантії. Де мені помістити історію, яку розповів мені Бавдоліно?
— Ніде. Це суто його історія. Зрештою, ти певен, що вона правдива?
— Ні, все, що я про це знаю, я дізнався від нього, і від нього ж таки я дізнався, що він брехун.
— Тож сам бачиш, — сказав мудрий Пафнутій, — що літописець Історій не може покладатися на такі непевні свідчення. Викресли Бавдоліна зі своєї оповіді.
— Але принаймні в останні дні, в домі генуезців, ми переживали спільну історію.
— Викресли і Генуезців, інакше тобі доведеться розповісти про те, як вони підробляли святі мощі, і читачі твої можуть втратити віру в найсвятіше. Не треба багато, щоб трохи змінити події, скажи, що допомагали тобі венеційці. Знаю, це буде неправда, але у великій Історії невеличкі істини можна переінакшувати, щоб краще було видно істину велику. Ти маєш розповісти правдиву історію імперії римлян, а не малоістотну історійку, що почалася на далеких болотах, у варварських країнах серед варварських народів. Та й хіба ти справді хочеш вбити в голову своїм майбутнім читачам, що там, у сніжних і морозних землях, сокритий якийсь Ґрадаль, а десь у спекотних землях лежить царство Пресвітера Йоана? Хтозна-скільки шаленців упродовж століть невтомно вирушатиме на їх пошуки.
— Це гарна історія. Шкода, що ніхто про неї не дізнається.
— Не думай, що ти — єдиний літописець історій на цьому світі. Раніше чи пізніше знайдеться брехун, більший від Бавдоліна, який розповість її.
Примечания
1
Регенсбурґ, Року Божого 1155 (лат.).
2
Я зробив (спотв. лат.).
3
[Починається пролог історії двох міст, написаної Р. Б. 1143… часто й багато розмишляючи про непередбачуваний перебіг дочасних речей… (лат., переклад Ростислава Паранька).
4
Німці (серєдньоверхньонім.). Пор.: «…недаремно наша назва "tiusche Volk", або Täusche-Volk (народ-дурисвіт)», Ф.Ніцше, «По той бік добра і зла» (пер. Анатолія Онишка).
5
Геть… Боже мій (серєдньоверхньонім.)
6
Хлопче (серєдньоверхньонім.).
7
Жінку (серєдньоверхньонім.).
8
Зрозумів (серєдньоверхньонім.).
9
Вбили (лат.).
10
Латиною (лат.).
11
Слова (лат.).
12
Лицарі (лат.).
13
Який світу гріх забирає (лат.) — пор. Йо. 1,29.
14
Овець і худобу (лат.). Пор. також з Йо. 2,14.
15
Хлопчику, будь ласка (середньоверхніонім.).
16
Податок на плоди і городину (лат.).
17
А також (лат.).
18
А також дякую (лат.).
19
Куплю (нім.).
20
На твоє прохання, найдорожчий брате Ізінґріне, маючи намір надіслати першу книгу моїх хронік… щоб людською зіпсутістю не… (лат., переклад Ростислава Паранька).
21
Тобто (лат.).
22
Одежу мою ділять [між собою] (лат.). Пор. Пс. 22, 19.
23
Хлопчина (лат.).
24
Або (лат.).
25
Тут: перо (лат.).
26
Що біле поле орав і чорним зерном засівав (лат.). Пор. із загадкою VIII–IX ct.: Boves se pareba / alba pratalia araba / et albo versorio teneba / et negro semen seminaba (Поганяв волів / орав білі поля / тримав білий плуг / і чорним насінням засівав), яка вважається першим письмовим свідченням про італійську мову.
27
Усі содоміти (нім.).
28
О, як чудово (нім.).
29
Відразу (лат.).
30
Граф палатинський (лат.).
31
Цісар (нім.).
32
Владика пресвятий (лат.).
33
Чудо, чудо (спотв. лат.); поможи Господи
