Бавдоліно - Умберто Еко
39. Бавдоліно стовпник
Никита мовчав. Мовчав і Бавдоліно — він сидів, поклавши відкриті долоні на коліна, немов кажучи: «Ось і все».
— Щось у твоїй історії, — мовив у певну мить Никита, — мене не переконує. Поет висунув проти твоїх друзів фантастичні звинувачення, немов кожен з них убив Фрідріха, а все це виявилося неправдою. Тобі здавалося, ніби ти відтворив те, що сталося в ту ніч, але, якщо ти все сказав мені, Поет так і не підтвердив, що все це правда.
— Він хотів убити мене!
— Він збожеволів, це ясно; він жадав Ґрадаль будь-яким коштом і сам переконав себе, що провина лежить на тому, хто ним володіє. Щодо тебе, то самої думки, що ти приховав від нього Ґрадаль, було досить, щоб він був готовий переступити через твій труп, аби лиш забрати в тебе цю чашу. Але він так і не зізнався у вбивстві Фрідріха.
— То хто ж був убивцею?
— Цілих п'ятнадцять років ви вважали, що помер Фрідріх випадково…
— Ми вперто трималися цієї думки, щоб не підозрювати себе навзаєм. Зрештою, ми мали провинного — то був привид Зосими.
— Може, й так. Але повір мені, в імперських палатах я бачив не один злочин. Хоч наші імператори завжди хизувались перед чужоземними гостями дивовижними машинами, але я ніколи не бачив, щоб хтось використав ці машини для вбивства.
Послухай, пам'ятаєш, як ти згадав уперше про Ардзруні, і я тобі тоді сказав, що запізнався з ним у Царгороді, а один мій приятель з Селімбрії не раз бував у його замку. Той Пафнутій чимало знає про всі ті штукенції Ардзруні, бо він сам споруджував подібні для імперських палаців. І він добре знає обмеження цих машин, бо раз за правління Андроника він пообіцяв василевсові боввана, який би крутився навколо себе і підносив штандарт щоразу, як василевс плесне в долоні. Він зробив його, Андроник показав його чужоземним посланцям під час урочистого обіду, плеснув у долоні, але бовван і не ворухнувся, а Пафнутію тоді викололи очі. Спитаю, чи не прийшов би він до нас у гості. По суті, він нудьгує тут, на вигнанні в Селімбрії.
Пафнутій прийшов у супроводі хлопчика-поводиря. Попри літа і своє нещастя, був то чоловік бистрий і проникливий. Він побалакав собі з Никитою, якого вже давно не бачив, а тоді спитав, чим він може бути корисний Бавдолінові.
Бавдоліно розповів йому свою історію, спочатку коротко, а потім детальніше, від часу їхнього базарування в Галліполі до смерті Фрідріха. Він не міг не згадати Ардзруні, але приховав особу свого названого батька, кажучи, що був то один фламандський граф, якого він дуже любив. Не згадав він і про Ґрадаль, а говорив лише про чашу, інкрустовану самоцвітами, яка вбитому була дуже дорога і яка у багатьох могла розпалити жадобу. Бавдоліно розповідав, а Пафнутій раз у раз перебивав його. «Ти франк, правда?» — питав він його і пояснював, що така манера вимовляти деякі грецькі слова типова для тих, хто живе в Провансі. Або ж: «Чому ти весь час торкаєшся шраму на своїй щоці, коли говориш?» І пояснював Бавдолінові, який уже почав вважати його вдаваним сліпцем, що іноді голос його втрачає звучність, немов він проводить собі рукою біля рота. Якби він торкався своєї бороди, як це робить багато хто, він не прикривав би вуст. А отже, він торкався щоки, а якщо хтось торкається своєї щоки, то або його болить зуб, або він має там бородавку чи шрам. А що Бавдоліно був лицарем, то припущення про шрам здалося йому ймовірнішим.
Коли Бавдоліно скінчив розповідати, Пафнутій сказав:
— Тепер ти хотів би знати, що насправді сталося з цісарем Фрідріхом у тій зачиненій кімнаті.
— Звідки ти знаєш, що я говорив про Фрідріха?
— Облиш, усі знають, що імператор утопився в річці Калікаднос, за кілька кроків від замку Ардзруні, а той після того зник, бо князь його Левон хотів стяти йому голову, вважаючи провинним у тому, що він не забезпечив достатньої охорони такому видатному гостеві. Мене завжди дивувало, що той твій імператор, який, подейкують, звик плавати в річках, дозволив захопити себе течії такого струмка, як той Калікаднос, а з твоїх слів я тепер багато що зрозумів. Отож спробуймо добре це розглянути. — Він сказав це без іронії, немов і справді стежив за якоюсь сценою, що розгорталася перед його погаслими очима.
— Насамперед треба спростувати припущення, ніби Фрідріх помер через машину, яка створює порожнечу. Я знаю ту машину: по-перше, вона, мабуть, була з'єднана з якоюсь кімнаткою без вікон на верхньому поверсі, а не з цісаревою опочивальнею, де був комин, а ще хтозна-скільки інших отворів, крізь які могло заходити досхочу повітря. По-друге, сама машина не могла функціонувати. Я її випробовував. Внутрішній циліндр не повністю виповнює циліндр зовнішній, і туди теж звідусіль входить повітря. Механіки з більшим досвідом, ніж Ардзруні, багато століть тому робили подібні експерименти, але намарне. Одна річ збудувати кулю, яка сама обертається, чи двері, які відчиняються теплом, бо всі ці речі відомі ще від доби Ктезібія[136] та Герона Александрійського.[137] Але щодо порожнечі, любий друже, то її абсолютно не могло бути. Ардзруні був марнославцем, він любив дивувати своїх гостей, ось і все. Перейдімо тепер до дзеркал. Те, що великий Архімед підпалив римські кораблі, ми знаємо лише з легенди, але не знаємо, чи так було насправді. Я мацав колись дзеркала Ардзруні: вони замалі і погано відшліфовані. Навіть якби вони були досконалі, то дзеркало відбиває сонячні промені з певною силою лише опівдні, а не зранку, коли промені сонця ще слабкі. Додай ще те, що промені мусили б пройти крізь вікно з кольоровими шибками, тому тепер ти розумієш, що навіть якби той твій приятель і спрямував одне з дзеркал на кімнату імператора, то нічого б не домігся. Я тебе переконав?
— Перейдімо до решти.
— Отрути і
