Українська література » Сучасна проза » Кров і пісок - Вісенте Бласко Ібаньєс

Кров і пісок - Вісенте Бласко Ібаньєс

Читаємо онлайн Кров і пісок - Вісенте Бласко Ібаньєс

Гальярдо не став довго слухати цих захоплених вихвалянь, гукнув Гарабато і вийшов з ним у коридор.

— Сходи дай моїм телеграму. Ти знаєш яку. «Усе, як завжди».

Гарабато став відмовлятись. Він же має роздягнути маестро. Нехай телеграму пошле хтось із обслуги.

— Ні, краще ти. Я почекаю… І дай ще одну телеграму. Ти знаєш кому… Отій сеньйорі, доньї Соль… Слова ті самі: «Усе, як завжди».

II

Коли в сеньйори Ангустіас помер чоловік, відомий швець Хуан Гальярдо, який працював у підворітті одного з будинків Ярмаркового передмістя Севільї, вона невтішно поплакала, як личить у таких випадках, але водночас відчула у глибині душі радість, що її відчуває людина, коли після тривалої й нелегкої подорожі може нарешті скинути з пліч тяжку ношу.

— Мій ріднесенький, мій сердешний! Царство йому небесне! Такий був добрий!.. Такий працьовитий!

За двадцять років спільного життя чоловік не завдав їй багато прикрощів — лише ті, що їх терпіли всі жінки їхнього передмістя. З трьох песет, які іноді йому щастило заробити за день, одну він віддавав сеньйорі Ангустіас на господарство та утримання родини, а дві залишав собі — на розваги та витрати честі. Не міг же він залишатися в боргу перед друзями, коли ті чемно запрошували його на чарку горілки або склянку вина, адже андалузьке вино — це справді райський трунок і коштує дорого. Мусив він також ходити на бій биків, бо як не пити й не ходити на кориду, то нащо тоді на світі жити?

Отож сеньйорі Ангустіас, щоб прогодувати себе, чоловіка та двох дітей, Енкарнасйон і Хуанільйо, доводилося добре сушити голову і крутитися як муха в окропі. Вона працювала поденно, прислуговуючи в найзаможніших родинах передмістя, шила для сусідок, перепродувала за дорученням знайомої тандитниці коштовності й одяг і набивала цигарки, згадавши своє давнє ремесло, яке робила, коли була молода і сеньйор Хуан, її ніжний і ласкавий наречений, зустрічав її біля воріт тютюнової фабрики.

Вона не могла поскаржитися, що небіжчик зраджував її або погано до неї ставився. По суботах, коли швець приходив додому пізно вночі, повиснувши п’яний на руках у друзів, він завжди був веселий і ніжний. Сеньйорі Ангустіас доводилося силоміць тягти чоловіка в хату, бо він упирався, хапався за одвірок, плескав у долоні і, булькаючи слиною, співав любовних пісеньок на честь своєї опасистої подруги. А коли двері за ним таки зачинялися, позбавляючи сусідів потішного видовища, і «сеньйо» Хуан у нападі п’яного розчулення неодмінно хотів подивитися на дітей, які вже спали, цілував їх, поливав рясними сльозами і повторював свої серенади на честь сеньйори Ангустіас (оле! найпершої красуні світу!), сердиті зморшки на чолі в доброї жінки розгладжувались, вона не витримувала і сміялась, роздягаючи чоловіка та вкладаючи його в ліжко, мов хвору дитину.

Інших вад у бідолахи не було. Ні жінок, ні карт — ані-ні! Хоча заробіток він розподіляв явно несправедливо і прагнув добре вдягатися, тим часом як дружина та діти ходили в лахмітті, але цей свій егоїзм швець загладжував великодушними вчинками. Сеньйора Ангустіас із гордістю згадувала, як на великі свята Хуан просив її нарядитися у свою весільну мантилью з манільського мережива, надівав на голову білий кордовський капелюх, брав ціпок із срібною головкою і, пустивши дітей наперед, вони прогулювалися по бульвару Делісіас, наче родина якихось заможних торговців із вулиці Змій. У дні дешевих корид чоловік завжди піддобрювався до неї і, перш ніж рушити до цирку, пригощав її мансанільєю на вулиці Кампана або кавою на Новій площі.

Ці радісні хвилини залишилися в пам’яті бідолашної жінки як невиразний і щасливий спогад.

Сеньйор Хуан захворів на сухоти, і цілих два роки дружина доглядала його. Тепер їй доводилося працювати по наймах ще більше, щоб заробити песету, яку раніше вона отримувала від чоловіка. Зрештою той помер у лікарні, змирившись з долею, переконаний, що життя без мансанільї та бою биків нічого не варте. Перед тим як навіки склепити очі, він обдарував дружину ніжним і вдячним поглядом, наче хотів востаннє сказати: «Оле! Ти найперша красуня світу!..»

Коли сеньйора Ангустіас залишилася сама, становище її не погіршилось; навіть навпаки, тепер вона зітхнула з полегкістю, адже останні два роки з чоловіком їй було більше клопоту, ніж із дітьми. Жінка завзята й рішуча, вона відразу ж обрала для дочки та сина життєвий шлях. Енкарнасйон, якій виповнилось сімнадцять років, пішла працювати на сигаретну фабрику; подруги материної молодості, що вже стали майстринями, допомогли їй туди влаштуватись. Хуанільйо, згідно з волею сеньйори Ангустіас, мав навчитись шевського ремесла, адже малим він цілими днями просиджував у підворітті Ярмаркового передмістя, дивлячись, як працює батько. У дванадцять років мати забрала його зі школи, де він навчився сяк-так читати, й віддала в науку до одного з найкращих шевців Севільї.

Отоді й почалися страждання бідолашної жінки.

Не хлопець, а чисте горе! І подумати тільки — син таких порядних батьків!.. Мало не щоранку, замість іти в майстерню шевця, він приєднувався до ватаги шибеників, які збирались на бульварі Геркулеса* і звідти вирушали на різницю. На превелику втіху пастухів і різників зухвалі хлопчаки дражнили волів червоною ганчіркою, не раз дістаючи удар рогом або попадаючи під ратиці. Сеньйора Апгустіас, яка часто до пізньої ночі сиділа з голкою, щоб син мав змогу з’явитися до вчителя-шевця в пристойному вигляді, не раз, відчинивши двері, бачила його на порозі у подертих штанях, вимазаній багнюкою курточці, з гулями та подряпинами на обличчі. До хати хлопець війти боявся, але й не тікав — був дуже голодний.

До синців, наставлених рогами підступного вола, додавалися нові — од материних рук. Але герой різниці мужньо витримував ляпаси та удари віником, знаючи, що потім його все ж таки нагодують. «Бий, але дай чогось попоїсти». Після пережитих за день пригод голод мучив його нестерпно, і він з вовчим апетитом наминав черствий хліб, гнилу квасолю, протухлу тріску — браковані продукти, які працьовита жінка вишукувала по крамницях, щоб прогодувати родину на свої мізерні заробітки.

З ранку до вечора сеньйора Ангустіас шкребла підлогу в чужих будинках

Відгуки про книгу Кров і пісок - Вісенте Бласко Ібаньєс (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: