Бурецвіт - Марія Ряполова
— Так.
— Твоя улюблена страва?
— М…
— «М…» це що?
— Може, смажена картопля.
— Якого кольору твої очі?
— Карі. Світло-карі.
— Ти мене любиш?
— Ні.
— Ну й не треба. Тобі подобається те, що з тобою зараз відбувається?
— Не надто.
— Чому тоді ти тут?
— Не маю іншого виходу.
— Виходу? А хіба пані Лірина тобі не казала, що вибір є завжди?
— Вибір є. Я можу, наприклад, зробити харакірі. А от виходу в мене іншого немає.
— Гаразд, — русалка глянув на мене. — Крок вперед.
— Знімай пов’язку, — сказала я Бурецвітові.
3
Ми сиділи у вітальні Бурецвітового дому за круглим столом, як лицарі короля Артура. Я, Мереж і Бурецвіт.
— То що тебе переконало стати моїм провідником?
Бурецвіта це чомусь непокоїло вже не перший день.
— Твій тесть.
— Вибач?
— Чому б нам в карти не зіграти? — запропонував Мереж.
Я відповіла йому осудливим поглядом.
— До справи, — сказала я і зобразила серйозну міну. — Ми маємо зробити перший крок. Бурецвіте, зараз добре подумай і скажи мені…
«Чорнобривців насіяла мати…» — заспівало в передпокої.
— Вибач, це мій приятель. Я зараз його швиденько виставлю і повернуся, — шукач орхідеї зіскочив зі стільця і побіг відчиняти двері.
Я зітхнула і оглянула кімнату. Вздовж однієї зі стін тяглися стелажі, заставлені книжками. Я встала і пішла туди. У незнайомих домах мене завжди тягло до книжкових полиць, розглядати написи на корінцях — ось що мене тішило.
Мереж, поки там що, витяг колоду карт із кишені й почав їх знічев’я перетасовувати.
— Я тут нещодавно пісеньку склав… — проказав він ніби між іншим.
— Яку?
— Ну, я не можу тобі заспівати.
— Чому?
Одна з книжок лежала зверху на ряді інших, як їх кладуть, коли немає місця, або коли її нещодавно читали. Я взяла книгу до рук і почала гортати сторінки.
— Ні, я не можу…
— Угу…
Раптом книжка сама собою розгорнулася десь посередині, і я побачила, що до неї вкладено три світлини.
— Розумієш, це ж особисте… дуже особисте.
Перша фотографія була цілою. На ній світилися усмішками два несамовито щасливих обличчя. Бурецвітове та якоїсь гарненької рудоволосої дівчини з кирпатим носиком.
— І це ж моя перша пісенька… — в голосі Мережа чулася паніка.
«Ну добре, я тобі підіграю».
— Ну, заспівай, мені кортить послухати.
— Ну, я не можу… — задоволено протягнув Мереж.
Друга світлина була обгорілою. Власне, полум’я зжерло більшу частину Бурецвіта, але дівчину видно було добре. Вони сиділи на галявинці обійнявшись. Це була не та дівчина, яку я бачила в труні.
— Досить приндитися, співай уже.
— А ти не сміятимешся?
— Ні.
У третьої світлини доля взагалі не склалася. Вона була розірвана на клаптики, а потім знову неохайно склеєна скотчем.
Тут Бурецвіта не було, це був портретний знімок дівчини.
«Йому, мабуть, у любовній сфері вже не вперше не щастить», — подумала я.
— Точно не сміятимешся?
— Точно.
Я закрила книгу і поклала на місце.
— Давай, починай.
Повернувшись за стіл, я всілася так, щоб мені добре видно було сором’язливого композитора.
— Ну добре. Гм-кхм. Ме-е-е, му, му, му-у, ме-е-е-е, а-а-а, ме-ме, му-у-у.
— Дуже гарно, — похвалила я.
Мереж весь просяяв.
— Тобі сподобалося?
— Так. А ти вірша до неї не хочеш скласти?
— У мене не виходить із віршуванням, — посмутнішав він.
— А ти спробуй.
— А от і я! — радісно оголосив Бурецвіт. — Нарешті, здихався. То що казав мій провідник?
Бурецвіт усівся на стілець і розклав ноги подалі від себе, як це чоловіки полюбляють робити, коли вони в доброму гуморі.
— Назви мені місце, в якому ти найбільше у своєму житті хотів би побувати.
— А можна, я скажу?
— Мереже, я не просто так питаю, це є дуже важливим для пошуків орхідеї.
Бурецвіт замислився.
— У Новій Зеландії.
— І ти там не був?
— Був. Кілька років тому.
— Отже ж, Господи! Я питаю людину, де вона найбільше в житті хотіла би побувати, а він мені каже місце, де вже був!
— Я мріяв поїхати туди все життя і з’їздив, нарешті, кілька років тому.
— Думай далі. Мені потрібне місце, де ти ніколи не був.
Всі занурилися у мовчанку. Годинник у тиші трагічно клацав за кожною вмерлою секундою.
— Ну що, в тебе є відповідь?
Бурецвіт був моїм першим шукачем орхідеї, моїм дебютом як провідника, тому я дуже хвилювалася, щоб усе йшло як слід.
Хоча в мене були й інші причини хвилюватися.
— У мене є відповідь, але вона тобі