Бурецвіт - Марія Ряполова
Мені раптом стало моторошно. Раніше не було, бо ніби не доходило. Тепер дійшло.
«Не хочу, аби ти хвилювалася через це».
Я ледь не зґвалтувала декількох покупців за останній тиждень, змушуючи купити сночит. Мені не хотілося тепер, аби щось було в курсі моїх сновидінь. Я стала неперевершеним реалізатором сночитів, збула всі шість за кілька днів.
У крамниці загинув один із самозакоханих кактусів. Не дивно, я просто знущалася з нього останнім часом.
«Який ти в мене кактус, який ти з біса гарний, розкішний великий зелений реп’ях. Які в тебе очі, тьху… Ти просто зводиш мене з розуму, бешкетнику».
Такого раніше не було, щоб рослина в мене загинула від кепського догляду.
Нерви псував і один відвідувач, той, що не порозумівся з водоростями. Він іще час від часу навідувався, іноді щось купляв, а більше лаявся з мешканцями акваріума.
Я відправила Бурецвітові листівку, де йшлося, щоб він нікому не розпатякав про чаклуна і щоб він до мене більше не заходив. Не знаю, що він подумав.
13
У моєму сні дзвонив телефон. У моєму сні я казала йому: «Я сплю, відчепися». Він дзвонив знову і знову. І мені довелося про кинутися.
Дзвонив телефон. Сьогодні був вихідний, тож я хотіла ще спати і спати. Але прокинулася, дошкандибала до журнального столика і взяла слухавку.
— Алло…
— Лірино!
— Бурецвіте?
— Так, вибач, я знаю, що мені не слід тобі телефонувати, але вони хочуть, щоб ти теж прийшла.
— Хто?
Я повернула до себе годинник.
— Русалки. Я вже в них. Вони хочуть, щоб ти приїхала і прихопила кілька своїх рідкісних рослинок.
— О, Господи… ну добре…
— Лірино!
— Що?
— А ти знала, що вони — чоловіки?
— Серед русалок є і жінки, і чоловіки, Бурецвіте.
— А ти знала, що в них замість хвостів звичайні ноги?
— Це ж не водні русалки, Бурецвіте.
— Треба було мене попередити. Лірино!
— Що?
— Я зробив страшну річ, — сказав він іншим голосом. — Пригадуєш, я обіцяв тебе не вплутувати?
— Ну і? — це було промовлено не надто ніжно.
— Я вплутав тебе, Лірино.
— Як?
— Він спитав, чи погодився би я допомогти йому заволодіти твоєю долею в обмін на те, що він дасть мені спокій. Я сказав:
«Ні». Я ж ніби правильно сказав, на перший погляд? Потім він спитав, чи хотів би я, щоб ти якось постраждала у цій справі. Я сказав: «Ні». Він спитав, чи хотів би я, щоб ти постраждала взагалі. Я сказав: «Ні». Тоді він оголосив, що, значить, я до тебе не байдужий. Лірино…
— Що?
— Якщо я не віддам йому долі, ти будеш проклята також.
— Бурецвіте… — здавлено проревіла я.
— Пробач мені, Лірино. Я обіцяю тобі, що віддам долю, якщо іншого виходу не буде.
— Бурецвіте, ти розумієш, чому він нашими долями зацікавився?
— Чому?
— Бо ми — бовдури.
— Ти приїдеш?
— Так.
«Люба, а ти не відмовишся від мене, якщо дізнаєшся, що я зробив тебе потенційною жертвою чародія?» — чогось вертілося в моїй голові усю дорогу.
14
Квітами одразу зайнялися якісь моторні люди, вони швидко витягли їх із машини і занесли до будівлі, а мені лише кинули:
— Третій поверх, перші двері ліворуч.
Я зайшла. Те, що було всередині цього невеличкого палацу, можна назвати «залишками минулої розкоші». Нагору вели широкі, граційно завернуті під другий поверх сходи. Ніби колись були гарні. Від моїх ніг і до незримих висот сходами стелився бордовий, місцями протертий килим, якого мені було дуже шкода, коли я ступила на нього.
На третьому поверсі була велика пуста зала, і я не помітила ніяких дверей, окрім «перших ліворуч», що були відчинені.
— Синку, якби ти знав, скільки чоловіків втратили долю через одруження… — долинуло до мене звідти.
Я підійшла і стала в проході.
У кінці кімнати сиділи двоє русалок в кріслах; навпроти них, спиною до мене, на хиткому стільчику розмістився Бурецвіт. Поруч був заготований для мене ще один такий самий представник роду меблевих.
— Пані Лірино, прошу, проходьте.
Між стільцями і кріслами стояв простий прямокутний стіл із чотирма склянками мінералки. На голій стіні, трохи вище голів господарів, висів плакат, на якому були зображені дві бойовито-сексуального вигляду дівулі-русалки, повернуті до глядача у три чверті, і великий напис: «Русалки врятують світ».
Наші співрозмовники були близнюками. На них були однакові зелені футболки з таким самим малюнком, що й на плакаті. Вони мали трохи витрішкуваті очі, доволі великі, прямі, якісь монолітні носи, довге темне, зализане назад волосся.
— Добридень, панове, — привіталася я до всіх трьох і зайняла свій стілець.
— Ви привезли квіточки?
— Так, ваші люди їх уже забрали.
— Чудово.
— Ну то що, — встряв Бурецвіт, — можу я розраховувати на вашу допомогу?
— Звісно, — сказав лівий русалка.
— Звичайно, — сказав