Бурецвіт - Марія Ряполова
«А він молодець, упорався. Як він тільки на це спромігся?»
— Правда, ваше красномовство і логічні доводи тут ні до чого. На нас це зазвичай не справляє особливого враження, — додав лівий русалка.
«А справляють враження мої квітки». — І рослини пані Лірини не вирішили б, звичайно, справи.
Вам би не допомогли ні знайомства, ні походження (він хитнув головою в мій бік), ні матеріальні цінності, ні розміри вчиненої над вами несправедливості, — ця репліка належала правому русалці.
— То в чому ж річ? — випередив Бурецвіт моє питання.
— А в тому, що ви — обранець.
Ми із Бурецвітом здивовано перезирнулися.
— Як?
— Взагалі-то ми мали зв’язатися з вами за два роки, але якщо вже такі обставини…
— А нащо ж мої квітки?
— А ваші квітки нам не завадять.
— Що мені треба робити? — спитав Бурецвіт. — Я ж маю ще два роки, так?
— Ні, не маєте.
— Чому ж?
— Бо ви не маєте десяти років.
— Не розумію.
— Садівник, окрім того, що оберігає квітку, має ще одне завдання. Він вигадує і вибудовує систему перешкод на шляху до орхідеї, які ви будете дуже довго долати. Дуже довго. Цю свою роботу Садівники завершують приблизно за два-півтора року до того, коли очікують прибуття володаря квітки. Тож я вам раджу, ми вам радимо, діяти негайно. Якщо ви знайдете Садівника до того, як він буде готовий, і поясните, чому такий поспіх, то маєте шанс вмовити його віддати орхідею. Передусім вам необхідно знайти провідника, людину, яка подібний шлях уже пройшла.
— Де ж я відшукаю провідника?
— Власне, ви його вже відшукали.
— Де ж він?
— Ліворуч від вас.
Ліворуч від Бурецвіта була я.
— Ви ж йому розповісте, що робити, пані Лірино?
15
— Я заплачу за ці квіти, — пообіцяв Бурецвіт. Я аж ніяк не була певна, що в нього є такі гроші.
— Заплатиш. Потім. Якось надто добре все починається.
— Тобто?
— Прийшов у квіткову крамницю і знайшов провідника, та ще й такого, що може влаштувати зустріч із русалками. Зустрівся з русалками — і виявилося, що ти обранець. Якщо встигнеш знайти орхідею за кілька місяців, то це буде найпростіший і найкоротший шлях до неї з-поміж усіх тих, що проходили досі шукачі. Надто вже тобі щастить.
— Дурням щастить.
— Знаєш, чого я не хочу?
— Чого?
— Бути твоїм провідником.
— Чому?
— Бо це буде схоже на повернення блудної дочки.
— Я не розумію тебе, але це означає, що я маю знайти іншого провідника?
— Так.
16
Я продовжувала працювати у своїй крамниці та намагалася не думати про дамоклів меч над моєю головою. Все йшло як завжди. Лише одна подія, варта згадки.
Прийшов чоловік, який мене «пограбував». Прийшов удень, у кольоровому одязі, як звичайний покупець, і приніс гроші за зілля від невдач.
— Дуже добре, — сказала я, — бо в мене останнім часом самі лише витрати. Ну як, допомогло?
— Ніби все налагодилося, але я почуваю себе так, ніби моє життя — просто лайно, — поскаржився мій клієнт.
— Нічого дивного. Звичайний побічний ефект від цього зілля.
17
Був ранок понеділка, відвідувачів іще не було. «Вітаємо тебе в нашій оселі, милий друже рослин», — прогули автовідповідачі.
Я сиділа на стільчику спиною до дверей і нічого не робила. Думала.
— Добридень, — сказав знайомий голос.
Я повільно відштовхнулася ногою від підлоги, і сидіння повернулося, щоб я могла поглянути на свого гостя.
У моїй затишній сонячній крамниці стояв високий чоловік у чорному.
«Ну от і все. Ну от і кришка. Тепер можна тільки вдавати, що я зовсім його не боюся».
— Доброго ранку! Вас щось цікавить?
Чародій пройшов кілька кроків і усміхнувся до мене.
— Ви дуже бліді, панно.
«Що є, то є, — подумала я, — і прикинутися навіть не зможу».
— Чесно кажучи, я не планував купувати рослин сьогодні.
Але я бачу, що ви засмучені, і якщо це поліпшить ваш настрій…
— Ні, це не обов’язково.
— Сьогодні гарна погода.
— Так.
— Пані Лірино… якщо ви боїтеся, що я вас приберу як свідка, то можете не турбуватися — коли настане час, я зітру всі ваші спогади про Бурецвіта і про мене.
— Звідки ви знаєте? — спитала я більше для годиться.
— Мені розповіли.
— Хто?
— Ваші водорості.
— Коли?
— Коли ми з ними в черговий раз сварилися.
— Як?
— Отак.
— Ви вмієте… змінювати свій вигляд?
— Ні. Це був мій вигляд.
— Тобто?
— Тобто, це був вигляд одного з тих, хто шляхетно підніс мені свою долю.
— Але ж хіба може людина після цього виглядати так, як виглядала?
— Може. Тільки її нема. Це я так