Франческа. Повелителька траєкторій - Дорж Бату

У природі все влаштовано так, що вона не терпить дисбалансу. Або справедливість усе-таки існує. Одного дня сталась подія, після якої моя напарниця перестала дражнити мене «гуманітарієм».

— Джорджіо, ти не бачив моїх окулярів? — стурбовано спитала Франческа.

Я уважно подивився на свою напарницю. П’ять хвилин тому вона тріщала своїм сицилійським діалектом, спілкуючись по телефону з мамою, сміялась, показувала на мене пальцем і називала мене на ім’я. Було ясно, що вона розповідала щось страшенно смішне. Напевно, як я сьогодні набирав пароль на робочій машині і проговорював його вголос. Потім вона гасала по кабінету й збирала папери, потім уточнювала у Баррела завдання, потім пояснювала завдання професорові Расселу, не перериваючи при тому розмови з мамою. Потім рилась у себе в сумочці і нарешті, коли вже треба було заступати на зміну, згадала про свої окуляри. Я подивився на напарницю, і вигляд в мене був доволі недолугий, бо я ніяк не міг зрозуміти, що вона від мене хоче.

— Джорджіо, зберись, альо! Anybody home? [10] — дівчина клацнула пальцями в мене перед носом. — Ти. Окулярів. Моїх. Не бачив?

Весь фокус був у тому, що окуляри були у Франчески прямо на носі.

— Нєа, — збрехав я, не кліпнувши оком. — Гадки не маю, де твої окуляри. Я й свої завжди забуваю.

— Це точно, — сказала Франческа. — От свинство, де ж мої?

Вона знов полізла в сумочку. Потім перевернула всі папери у себе на столі. Потім перевернула папери на моєму столі. Заглянула в мій стіл. Дивилася в шафі. На шафі. Вийшла з кабінету. Повернулась. Заглянула під стіл. Заглянула під мій стіл.

— Чорт. Чорт. Чорт. Де ж вони?!

Я намагався зберігати спокій.

— Джорджіо, — Франческа сіла переді мною на стілець і уважно подивилась мені у вічі. — Ну годі. Дуже смішний жарт. Бачиш, я сміюся: «Ха-ха-ха!». А тепер віддавай мені окуляри.

Я зціпив зуби. Очі в мене сталі круглі.

— Та які жарти, бамбіна? Не брав я твоїх окулярів!

— Серйозно? — тут її окуляри сповзли з носа і Франческа автоматично поправила їх середнім пальцем. — Серйозно?

— Авжеж, — насилу вичавив я.

— От чорт!

На секунду я подумав, що мій розіграш викрито і «чорта» було адресовано мені. Але напарниця знов почала ритися в паперах у себе на столі. Я прикусив губу і відвернувся.

— Чорт. Чорт! Чорт!!! Я ж їх недавно протирала, отут… — бурмотіла дівчина.

— Ви чого так довго? — офіцер Баррел зазирнув у кабінет.

— Я не можу знайти окулярів, — пожалілася Франческа.

Я з усієї сили розмахував руками в неї за спиною і прикладав пальця до губ. На щастя, Баррел миттю все втямив.

— Оу. Ну шукай!

Франческа витрусила на стіл вміст своєї сумочки. Баррел схрестив руки на грудях і став спостерігати. Вуса його смикались.

— Гей, народ, ви де? Зміна почалась! — у дверях стояв професор Рассел.

Я повторив свої відчайдушні рухи так, щоб Франческа їх не бачила. Рассел гигикнув і включився в гру. Франческа в паніці забігала по кабінету й почала вивертати кишені своєї курточки. Ми мовчки спостерігали.

— А ти в туалеті дивилась? — пробелькотів професор якимось дивним голосом. — Я бачив, як ти туди заходила! Там є дзеркала!

— Я була там! І до чого тут дзеркала? — обурилась Франческа.

Баррел показав професорові кулака, щоб той не підказував. У командному центрі безуспішно намагався вийти на зв’язок Г’юстон, викликаючи нас уже не позивними, а на імена. Побачивши, що на робочих місцях нікого нема, в кабінет персоналу заглянув Вескотт.

— Що тут у вас сталося?

— Вона шукає окуляри, — сказав Баррел і зробив страшні очі.

— Ага… Ясно… — повільно сказав полковник. — І як успіхи?

— Не можу знайти, — збентежено, трохи не плачучи, промовила Франческа. — Пропали мої «Versace»…

Окуляри вона носила більше задля краси, ніж через поганий зір. У кімнаті запала пауза. Баррел, Рассел і Вескотт робили титанічні зусилля, щоб стримати регіт.

— Франческо, — прохрипів я нарешті. — У тебе туш потекла! — напарниця автоматично зняла окуляри…

— Whaaaaaaaaaat the fuuuuuuuuuuuuu… — спантеличено дивлячись на окуляри у своїй руці, протягла вона.

Регіт стояв такий, що прибігли з сусідніх департаментів.

— Вау. Капець, як смішно. У мене від сміху зараз дупа відпаде, — металевим голосом проказала Франческа.

А тепер вгадайте з першого разу, хто був у всьому винний?

* * *

Г’юстон: Сі-Ті, добрий ранок! Прийміть посилочку на корекцію. Поточна проміжна А2 з координатами Х: ххх; Y: yyy; нахил: aaa; Потрібно перевести на проміжну А3 з координатами Х: ххх; Y: ууу; нахил: bbb, дані відіслала, дякую!

Сі-Ті (Франческа, мультяшним голосом): Г’юстон, доброго ранку! Посилочку прийняли.

Г’юстон: Привіт, Tweety Bird! (Це так на Франческу) Уточніть дані кута нахилу у Готорні, вони внесли корективи годину тому, дякую!

Сі-Ті: Г’юстон, дякую! Готорн, доброго ранку!

Готорн: Доброго ранку, Сі-Ті! А у нас тут уже день. Будете рухати посилочку?

Сі-Ті: Щось таке…

Готорн: Ми змінили кут, бачите?

На моніторі з’являється телеметрія й останні правки.

Сі-Ті: Бачимо! Будете спостерігати, Готорн?

Готорн: Будемо, якщо вам так буде спокійніше, Сі-Ті!

Сі-Ті: Г’юстон, будете спостерігати?

Г’юстон: Сі-Ті, ви впораєтесь, у вас канал прохідний, похибка мінімальна! Посилочка у вашій зоні, м’яч на вашому полі!

Сі-Ті: Дякую, це заспокоює!

Г’юстон: Удачі!

Готорн: «Патріоти» [11], вперед!!!

Баррел (крізь вуса): ОК, я займусь підготовкою, Андрій і Франческа — на вас кут, доктор Рассел — загальний контроль.

Рассел: Вони змінили кут при наборі висоти. Що це означає, хто знає? Андрію?

Я: Змінили, бо навантаження корабля — 5500 фунтів. А це майже втроє більше, ніж суха вага.

Рассел: Правильно! І наскільки змінився кут? Не заглядаємо в телеметрію!

Франческа: Зміна — приблизно від п’яти до семи градусів. Точніше потрібно визначити з урахуванням похибки на вагу й на висоту.

Рассел: Ну, давайте.

Хвилин на п’ятнадцять запанувала повна тиша, було чути тільки клацання клавіатури та переговори в етері.

Я: Нахил з 51,63 до 45,90 градусів, висота 202 × 357, поточну 2 хх на 3 хх завдано відповідно до проміжної А3. Координати Х: ххх; Y: yyy; нахил: bbb з похибкою.

Франческа: Підтверджую.

Рассел (хвилинку-дві передивляється, перераховує): Підтверджую.

Сі-Ті (Баррел, ворушить вусами): Г’юстон, ми готові. Готорн?

Г’юстон: Дозволяю.

Готорн: А-а-а… М-м-м… Та що ви питаєте? Давайте рухайте посилочку!

Баррел (активно ворушить вусами): Активуйте ключ, імпульс 2,хх.

Франческа: Господи поможи!

Я: Ключі активовано!

Хвилин п’ять цілковитої тиші.

Готорн: Посилочку прийняв, дякую!

Г’юстон: Сі-Ті, дякую! Дякую, Tweety Bird!

Франческа: OMG, я трохи не впісялась!

Рассел: Ну й чого ви такі перелякані? Це ж просто, як татову машину перепаркувати!

Я: Якщо машину подряпаємо, то татко по шиї надає.

Баррел (погладжуючи вуса): Це точно!

Завтра паркуємо «посилочку» біля МКС.

Стиковка в середу, приблизно о 4:30 ранку за нью-йоркським часом.

* * *

Для ясності розповім, що там з нашою посилочкою. «Посилочка» — це вантажний корабель SpaceX Dragon, котрий у рамках місії CRS-10 доставить на