Франческа. Повелителька траєкторій - Дорж Бату

Після того, як посилочка вийшла на орбіту, ми виконали кілька коригувань траєкторії шляхом слідування за МКС і нарешті сьогодні вранці вирівняли вантажівку за 6 кілометрів од станції — з неї Dragon було видно в ілюмінаторі. Після цього ми передали місію контролерам SpaceX Dragon, а екіпаж МКС почав підготовку до стиковки.

Одначе Dragon несподівано сам перервав підхід до станції. Бортовий комп’ютер вантажівки визначив похибку між вектором МКС і своїм положенням. Ну, буває таке, система перестрахувалась. Тепер нам треба знову робити корекцію курсу.

Що буде далі?

Після корекції курсу, коли вантажівка нарешті перестане колихатись, Г’юстон ще раз перевірить усе по третьому колу, після чого Центр Джонсона і Готорн (ЦУП SpaseX) перевернуть Dragon навколо вертикальної осі й рухатимуть корабель у точку прицілювання — це 350 метрів од МКС. Наступна зупинка — за 250 метрів од МКС. І тут знову перевірка всіх систем та орієнтації. Якщо все буде в порядку, то посилочку рухатимуть далі. Заводитимуть вантажівку знизу.

З цієї проміжної точки Dragon вирушить до точки утримування — за 30 метрів до МКС. Шлях триватиме приблизно 33 хвилини. Усі ці маніпуляції проводитиме вже Готорн спільно з командиром МКС Шейном Кімброу та бортінженером Томом Песке.

Після чергової перевірки (як же без них) посилочку посунуть на 20 метрів ближче до станції у так звану Capture Point (CP), за 10 метрів од станції. І тут уже Шейн і Томас працюватимуть «канадською рукою» Canadarm2 — дистанційним маніпулятором SSRMS. І простягнуть її до грейфера вантажівки.

А поки що Шейн і Том утримують посилочку в стані «вільного дрейфу» біля станції, перечікуючи, поки ми тут на Землі перевіримо все стопіцот разів. За графіком стиковка має відбутись о 06:00 EST (у Києві буде 1:00 PM). Після контакту маніпулятора з вантажівкою «рука» наближатиме корабель до позначки 3,5 метра до надиру [12] порту Node-2.

Потім за допомогою камер буде виконано остаточну центровку, і вантажівочка повільно рухатиметься до позначки 1,5 м від МКС.

Ну, а потім (після чергової перевірки, бо як інакше) посилочку насухо пристикують у порт МКС і почнуть готувати шлюз.

Не знаю, навіщо я все це так докладно описую і чи комусь це буде цікаво. Воно ж не так весело, як пригоди моєї напарниці.

* * *

У нашому кабінеті зранку запахло весною.

Весна цього разу пахла скунсом. Скунсом пахла Франческа.

Якщо бути цілком точним, то скунсом не пахло, а тхнуло. Цей запах неможливо ні з чим сплутати — різкий, до сліз в очах і стійкий, як бажання випити зранку кави. Щоб ви знали, запах скунса — це суміш запахів тухлої риби, гнилого м’яса і старих шкарпеток, з легким відтінком сечі та аміаку.

— Доброго ранку, бамбіна! Приємний парфум. Щось весняне?

— Дурень!!!

— Ну чого ж одразу дурень? Я люблю природу.

— Андрію!!! — напарниця не схильна була жартувати.

Поставивши сумочку коло входу в кабінет, Франческа зняла куртку, взяла її двома пальцями, відвела якнайдалі й почала уважно її розглядати.

— От гівнюк, щоб тобі хвіст відпав, всраний мотлох! — вилаялася дівчина і додала якусь емоційну тираду своєю тріскучою сицилійською говіркою.

Чессіна вміє віртуозно лаятись. Проте англійською лається вона кумедно, тоненьким голоском, використовуючи смішні ідіоми типу «святі какашки», «святе гуакамоле», «сказав, як хробака висрав» і «гівно в сорочці». Коли Франческа хоче мене позлити, вона говорить «blyad». Від професора Рассела вона вперше почула слово «pizdiets», а навчив її цьому слову я, про що гірко шкодую… А коли напарниця хоче мене розсмішити, то каже «sraka» і «sraka-motyka» — це вже я постарався. Та коли Франческа починає лаятись італійською, я просто завмираю і розумію, що справи справді кепські. Звуки «ррр», «ччч» і «ццц», розмахування руками й бурхлива експресія — все це нагадує ритуал викликання сатани, не менше.

— То що сталось, Чессіно? Маленький самотній скунс голосував на дорозі, і ти вирішила його підвезти?

— Заткнись, розумнику! Теж мені, Джіммі Кіммел знайшовся! — огризнулась напарниця. — Він стояв коло моєї машини… От же ж лайно!!!

Франческа уважно розглядала невеличкі маслянисті плямки на лівому лацкані куртки.

— …Стояв і дивився на мене, малий вилупок.

— І ти вирішила його відігнати?

— Джорджіо, ти думаєш, я дурна?! Ти завжди думаєш, що я дурна!!!

— Між іншим, неправда, я так не думаю.

— Я просто відійшла й почекала. А потім вирішила підійти з другого боку, — Франческа все розглядала маленькі плямки на куртці.

— А він?

— А він вирішив обійти з протилежного…

— І?

— Що «і»?! Ти ніби не бачиш!!! — трохи не плачучи, сказала бідолашна. — Я тепер наче діжка з гівном!!!

— Що, він отак одразу на тебе напав?

— Ні, ми зупинились метрів за два одне від одного. Він ще так смішно передніми лапками притупцьовував… А я, наче якась дурка, на нього дивилась…

— Він тебе попереджав, — зітхнув я. — Як джентльмен, попереджав до останнього…

— Твоя правда, Джорджіо… Я дурка!!! — Чессіна занесла руку над плямками і…

— Зупинись!!! — крикнув я, та було вже пізно. Напарниця встигла колупнути плямку яскраво-червоним нігтем.

Я затулив обличчя руками. Ці кляті плямки були слідами від штинючого скунсячого секрету.

— Іди помий руки, бамбіна. Добре помий!

— А що таке? — спитала дівчина, підозріло споглядаючи свій манікюр.

— Не чіпай ці плямки — це джерело запаху.

— О ні-і-і-і! — простогнала напарниця, і на очах її виступили сльози.

— Тільки не… — почав було я, але Франческа вже витирала сльози, розмахуючи їх по обличчю. Тією самою рукою…

Відчувши всю глибину важкого весняного запаху, Франческа м’ячиком вистрибнула з кабінету й побігла у вбиральню.

Хвилин через п’ятнадцять вона повернулась. Заплакана, з червоним носом і без макіяжу.

— У мене на джинсах таке саме, — ридала дівчина. — Джорджіо, що робити?!

— Що у вас тут?.. — почала було говорити полковникова голова, що заглянула в кабінет, але не договорила, бо тут же пропала. — О-о-о-оу, ши-и-и-и-и-и-ит! — долинуло з коридору. Полковник рятувався втечею.

Зміна вже починалась, і на вогник завітав професор Рассел, який зачекався нас у командному центрі.

— Оу. Ґайз… Хто з вас розчавив скунса? — спитав професор.

— Усі живі, — сказав я. — Скунс передав Франчесці привіт.

— Що робити, що робити? — голосила напарниця.

— Митись томатним соком! — з виглядом знавця сказав професор. — У нашої сусідки пес якось натрапив був на скунса, то тільки томатним соком і відмили.

Я спробував уявити, як Франческа розмазує по обличчю томатний сік, і здригнувся.

— «Що робити, що робити», — перекривив я напарницю. — Ходімо працювати, потім щось придумаємо.

— Ну куди я така піду? — плакала дівчина.

— Чессіно, у нас немає вибору. У нас сьогодні стиковка. Доставимо посилочку, відпрацюємо зміну, а там буде видно.

— Може, мені поїхати додому й перевдягтися?

— Тільки не додому! — сказав професор. — Ти хочеш, щоб у тебе хата перетворилась на скунсову нору? Цей запах дуже сильно чіпляється! Магазини з одягом зараз іще закриті, єдиний вихід — спитати в полковника, чи є на базі форма твого розміру.

Ми пішли до Вескотта. Франческа залишилася в кабінеті.

Полковник сидів, затисши носа хустинкою — у нього була алергія.

— Як їй так «пощастило»? — прохрипів він крізь хустину.

— Це Франческа, сер, — я знизав плечима.

— А, так, це багато пояснює.

— Нам потрібна форма її розміру.

— Е-е, секунду, — полковник узяв рацію. — Саро, зайди до мене, будь ласка!

У кабінет зайшла суперінтендант бази, сержант Сара МакКарті, жіноче alter