Франческа. Повелителька траєкторій - Дорж Бату

— Еліс, добрий день. Я вас слухаю.

— Добрий день, Андрію. Я вас не викликала.

— Франческа зайнята, я дав їй завдання. Я старший зміни, я несу відповідальність.

— Гаразд. Сідайте. Що у вас відбувається?

— А що в нас відбувається? — я розвалився в кріслі й схрестив пальці.

— Що там за історія з жуком?

— То не жук, то клоп.

— Добре, нехай буде клоп. Меріл (так звали жіночку з Вашингтона) дуже перелякалася.

— Я особисто попрошу в неї пробачення і пообіцяю, що такого більше не повториться.

Отут я збрехав. Я не міг дати такої гарантії.

— Не можна приносити клопів у приміщення!

— Учора потепліло, а вночі вдарив мороз. Він міг загинути. Ви б покинули на морозі цуценя?

— Ну, то цуценя…

— А це клоп. І він також живий.

— Він міг когось укусити!

— Собаки теж кусаються. До того ж цей клоп вегетаріанець, він не кусає людей.

— Але навіщо було приносити його в приміщення?!

— Цей клоп зимує, ховаючись під сосновою корою. Це сосновий клоп. Франческа привезла його з Віндзора. Там є сосни. Тут, в Іст-Ґренбі, сосен немає. Куди його випускати? Потрібно висадити його на сосну, тоді він знайде прихисток. Випускати його де-небудь — це все одно, що його вбити.

— Я не розумію.

— Багато комах у США захищено федеральним законом і законами окремих штатів.

— І цей клоп теж потрапляє під дію цих законів?

— Я не знаю. Але незнання не позбавляє од відповідальності, — цей адвокатський виступ давався мені дуже тяжко. Я насилу добирав слова, говорив помалу, з паузами.

— Попросіть пробачення в Меріл і намагайтесь більше такого не допускати, — Еліс подивилась на мене поверх окулярів і всміхнулась. — Дуже мило, що ви її захищаєте!

— У мене немає вибору. Вона моя напарниця, а я — старший зміни.

До слова, Меріл виявилася непоганою тіткою, і через годину ми всі вже сміялися з цього інциденту. Вона й справді злякалася.

Франческа вислухала мою нотацію і посадила Джорджіо в слоїк.

— Ось ти кажеш, що я дурнувата, — ображено бурчала вона, — і це ти ще на Сицилії не бував! Поспілкувався б ти з моїми кузинами, то знав би, що таке «дурнувата»!

— Справді?

— Та я британська королева порівняно з ними!!!

— Боже, бережи королеву.

* * *

Коли Франческа каже, що вона «бідна сицилійка», то це правда на всі сто. Попри те, що її батько — мільйонер.

Чессінині батьки емігрували в США сорок років тому. А раніше Джіованні, тоді син майстра по шкірі, був молодим хлопцем, що добре знав своє ремесло і був надією та опорою сімейної майстерні. Але так сталось, що він закохався в красуню Карлу — дочку заможного винороба, «білої кості». Він, хоч і син відомого майстра, був нерівня дочці одного з найзаможніших виноробів Сицилії. Навколо Карли увивалося багато залицяльників з «хороших сімей», а Джіованні лишалось тільки спостерігати, як Карла міняє кавалерів.

Та несподівано сталася біда. Карла їхала з нареченим у Палермо, і їхня автомашина потрапила в аварію. Карла лишилась прикута до інвалідного візка. Зникли всі залицяльники з «хороших сімей», і бідолашна стала потрібна тільки Джіованні. Карлин батько дуже неохоче дав дозвіл на шлюб і сказав, що молоді не отримають від нього ані ліри, бо вважав, що Джіованні одружується з його дочкою заради грошей.

Але молоді раптом поїхали в США — лікувати Карлу. Карла стала на ноги, а Джіованні, не без допомоги «правильних людей», а простіше кажучи, місцевої мафії, став торгувати нерухомістю і нині володіє кількома агенціями. Плюс ресторан «для душі». Здавалось би, з такими батьками дівчина мала купатися в розкошах. Ба ні. Коли Франчесці було 16 років, вона, як і будь-який підліток, хотіла гарно вдягатись, ходити по клубах і зависати з друзями. Батько любив доньку понад усе і ні в чому їй не відмовляв. Франческа поринула у веселе безтурботне життя й пустилася берега.

А батьки є батьки і хотіли, щоб дочка ще й удома щось робила. І якось найшла коса на камінь. Батьки сказали дівчині: «Ти живеш у НАШІЙ хаті на НАШІ гроші, тож роби те, що МИ тобі скажемо!». Десь у закутку Франчесчиної голови прокинулась справжня сицилійська гордість. Гордість штурхнула природжену впертість, і вони потоваришували. І закінчились танці, зависання з друзями, клуби й походи по магазинах. Дівчина засукала рукава, закусила губу й стала працювати. Прибирання в домі (а будинок був великий, на вісім спалень), прибирання в садибі, посуд (а посуду багато — у Франчески троє старших братів), уроки й заняття. Дівчина влаштувалась у Старбакс, працювала ввечері й по вихідних.

Два роки батьки не могли дівчиною натішитись. Золота дитина! Усе робить, доношує старе, на нове грошей не просить, ніяких танцюльок, тільки дім, робота й навчання. Краса!

Та щойно дівчині виповнилось вісімнадцять, як наступного ж дня Франческа оголосила, що йде з батьківського дому.

«Чого тобі не вистачає?» — здивувалися батьки.

«Свободи», — сказала горда сицилійка і переїхала з подружкою на квартиру.

За два роки роботи в Старбаксі Франческа наскладала трохи грошей і з допомогою найстаршого брата Патріціо купила стареньку «Тойоту». З моменту переїзду від батьків дівчина не взяла в них ані цента. Жити було тяжко — навчання в школі, потім в університеті — і робота, робота, робота. Робота, щоб забезпечити себе, заплатити за житло, за страховку на машину, купувати продукти та одяг. Але Франческа була щаслива. Вона була неймовірно щаслива! У неї було найдорожче, що вона будь-коли мала. — повна свобода!

Одначе «Freedom is Not Free». Франческа навчилась економити. Користуватись мінімумом. Одягатись у стокових магазинах, не нехтувати секонд-гендом, стримувати апетити. Шукати розпродажі. Але бувають у дівчини й заскоки. На косметиці Франческа не економить. А на нові туфлі від Джіммі Чу вона збирала понад рік.

У батьковому ресторані Франческа, уявіть собі, платить за їжу сама. І ще дає офіціантам непогані чайові. І заради цього Чессіна готова працювати, працювати і ще раз працювати. Тепер уже понаднормово. Зате в її 25 ніхто не може їй дорікнути, що вона сидить у когось на шиї. Усе, чого вона досягла, хай небагато — але це все її. У цьому плані сицилійка Франческа — справжня американка.

«Ніхто й ніколи не буде мене утримувати», — спокійно говорить Франческа з металом у голосі. І раптом зі смішної й кумедної дівчинки перетворюється на дорослу жінку, яка знає, чого хоче.

Щоправда, не все ми можемо зробити самі. А допомоги Франческа хрін сама попросить. І коли не може впоратись сама — гірко плаче. Тоді треба взяти її за плечі, посадити в куток, тицьнути в руки чашку з кавою та шоколадку і зробити роботу за неї. На те ми й друзі. Я лікую її комп’ютер, вусатий Ренді дивиться її «Хонду», професор Рассел перевіряє її папери, а офіцер Баррел пояснює процедури обліку та звітності.

З рідними, попри бунт, Франческа підтримує чудові стосунки — купує батькам і братам подарунки, приїжджає в гості на вихідні — вони щонеділі збираються великою сицилійською родиною. Проте ввечері всі роз’їжджаються по своїх оселях.

«Свобода — це одне, а батьки — геть інше», — глибокодумно зауважує Франческа й енергійно жестикулює руками, ніби нарізаючи повітря перед собою на тонкі скибки.

Її батьки спеціально купили величезний будинок, щоб жити в ньому всім разом — з трьома синами, їхніми дружинами та дітьми, з молодшою дочкою. Тепер хата з вісьмома спальнями стоїть практично пуста. Усі діти покинули батьківський дім.

«Чому?» — з сумом питає сивий сеньйор Джіованні. «Тому, що вона дочка свого батька», — відповідає сеньйора Карла.