Оскар і рожева пані - Ерік-Емманюель Шмітт

Я спробував пояснити батькам, що життя — таки дивний дарунок. Спершу ми перебільшуємо: вважаємо, що подароване нам життя вічне. Згодом ми ним легковажимо, нам здається, що воно пусте, надто коротке, ми майже готові позбутися його. Нарешті ми усвідомлюємо, що це — не дарунок, а лише позика. Тоді ми намагаємося заслужити його. У свої сто років я знаю, що кажу. Що більше старієш, то більше треба мати смаку, щоб цінувати життя. Слід ставати витонченішим, митцем. Будь-який кретин може насолоджуватися життям у десять чи двадцять років, але у сто, коли вже не можеш рухатися, треба звертатися до своєї мудрості.

Не знаю, чи я таки зумів їх переконати.

Навідайся до них. Доверши роботу. Я трохи стомився.

До завтра, цілую,

Оскар.

Сто десять років. Багатенько. Мені здається, я помираю.

Оскар.

Хлопчик помер.

Я залишуся рожевою пані, але більше ніколи не буду Бабцею-Ружою. Нею я була лише для Оскара.

Він згас сьогодні вранці, у ті півгодини, коли його батьки і я пішли випити кави. Він зробив це без нас. Гадаю, він чекав цього моменту, щоб оберегти нас. Ніби хотів захистити від безжальності моменту свого зникнення. Насправді, це він дбав про нас.

На серці такий смуток, такий тягар, у ньому живе Оскар, і я не можу його прогнати. Мушу втриматися від сліз до вечора, бо не хочу прирівнювати свій біль до нестерпного болю його батьків.

Дякую тобі за те, що ти познайомив мене з Оскаром. Завдяки йому я була дотепною, вигадувала легенди, навіть розумілась на кечі. Завдяки йому я сміялась і пізнала радість. Він допоміг мені повірити в тебе. Я сповнена любові, вона обпікає, він стільки дав її мені, що вистачить на всі роки, які мене чекають.

До скорої зустрічі,

Бабця-Ружа.

P.S. Протягом останніх трьох днів на журнальному столику Оскара стояла табличка. Гадаю, це стосується тебе. Він написав: «Тільки Господь має право мене розбудити».

Трисомія — додаткова хромосома в хромосомному наборі (прим. пер.).